Галя жила з чоловіком і старою матір’ю, Лідії Кирилівні майже 90 років. Діти виросли, у них свої сім’ї. Галя вже кілька років і сама на пенсії, але продовжувала працювати, чоловік теж працював. Мати залишалася сама на цілий день.
Рано вранці Галя готувала всім сніданок, годувала матір, залишала обід. Мати не те щоб не могла себе обслуговувати, просто не хотіла. Хоча і пересувалася по квартирі, ходила сама в туалет, заглядала в холодильник. Зате рідко проходив день без докорів: то сирники не солоні, а солодкі; то борщ, а не суп; то каша вівсяна, а не манна. А бувало й: “не хочу рибу тушковану, а хочу свининку” або “хочу сальця копченого замість парових котлеток”!
І спробуй переконати – кричить так, що стіни трясуться, та ще подругу з сусідами кличе на допомогу!
Галя ображалася, плакала, хапалася за серце. Потім знову налагоджувала відносини з матір’ю – мама ж. Зять терпіти тещу не міг через цю дріб’язковість і постійні претензії.
І ось після чергового конфлікту Галі з мамою до їхнього будинку приїхала швидка. Але було пізно. І ось немає більше Галі.
Мати пережила свою дочку. Стара Лідія Кирилівна нікому тепер не потрібна – ні зятю, ні онукам. І поїхала вона в державний будинк старості – онук її туди по своїм знайомствам влаштував. І забули всі до баби дорогу…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
