Галина дізналася про дитинку випадково. Проходила плановий огляд і лікарка сказала: “Чому не попередили, що при надії?”. Ця новина була настільки несподіваною, що Галина розгубилася і тільки запитала: “А термін який?” “4-й місяць вже. Чому на облік не стаєте?”.
Галина все життя пропрацювала в школі, спочатку вчителем, потім завучем, пішла по стопах батьків, продовжила сімейну династію. Всі її інтереси були зосереджені на школі і гірських лижах, якими захоплювалася вона з раннього дитинства.
– Що робити?
– Як тепер бути?
-А чи не пізно народжувати в такому віці?
– Переривати пізно.
-Як я сама впораюся?
– А в школі, що скажуть? Колеги, учні, їх батьки?
Адже незаміжня, хоч і 38 виповнилося.
Ці та інші думки кожну секунду змінювали одна одну. І порадитися ні з ким. Батьки на тому світі, братів-сестер немає. Подруги є, але у них свої сім’ї. Хто батько дитини, Галина, звичайно, знала, зв’язок був випадковим, ні до чого не зобов’язуючим.
Галина вирішила поки що нікому нічого не говорити, але шила в мішку не сховаєш. Скоро всі стали помічати цікавий стан Галини. Колеги питань зайвих не ставили, сусіди перешіптувалися, учні та батьки мовчали.
На облік Галина, звичайно, стала, лікарка попалася дуже хороша, заспокоювала, умовляла, всіляко підбадьорювала.
Але тим не менше трапився у Галини зрив, прям на роботі, на останньому уроці.
9Б ніколи хорошою дисципліною не відрізнявся і тут якісь записки стали перекидати, сміятися, шепотітися. І здалося Галині, що над нею.
Ледве витримала до кінця уроку. А потім забігла в учительську, впала на стілець і розридалася. Тут колеги-вчителі стали з уроків приходити. Всі намагаються заспокоїти, дізнатися, що трапилося, хтось води налив, хтось валер’янки накапав, а Галина плаче – зупинитися не може. Вже хотіли швидку викликати.
А тут одна літня вчителька, якій 100 років в обід, підійшла до Галини, по голові погладила і каже: Ну-ну, досить, заспокойся. Перемелеться все. Ось дивись. Раніше ти ким була? Старою дівою. А тепер будеш молодою мамою. Відчуваєш різницю? Все добре буде!
Всі засміялися. І Галина заспокоїлася, і посміхнулася навіть. І зрозуміла тоді вона, що все дійсно буде добре. І після цього випадку не те, що не хвилювалася і не переживала більше, а з нетерпінням стала чекати народження дитини!
Відтоді минуло 20 років, Галина вважає свого сина Богдана подарунком долі. І, мабуть, що це так і є. Більш турботливого сина я ніколи не бачила! А Галина – моя добра подруга і колега.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
