Оксанка росла в сім’ї Галини і Михайла єдиною улюбленою донечкою. Галя і Михайло обоє – міські жителі, познайомилися в університеті, побралися.
Жили в обласному центрі, з квартирою батьки у складчину допомогли дітям свого часу.
Оксанка радувала батьків: відмінниця всюди, дві вищі освіти здобула, юриста і психолога, заміж не поспішала, працювала, квартиру собі однокімнатну купила сама і машину…
А потім в компанії якихось спільних друзів познайомилася з цим Федором. Вдівцем, батьком 6 дітей. Жив Федір у селі, але в той день приїхав до друга на день народження в місто. Два роки пройшло, як лишився сам з дітьми, справлявся як міх. Трохи батьки йому допомагали, а з боку дружини, яку народження шостої дитинки забрало, лише бабуся старенька лишилася.
Працює у сільському фермерському господарстві головним агрономом, свій будинок величенький. Федір всім подобався в селі, бо руки золоті і серце добре, і дівчата на нього й поглядала не заміжні, але хто ж на шестеро дітей чужих піде?..
А Оксана пішла. Все в місті покинула і поїхала за ним, своїм єдиним, попри всі сльози і вмовляння матері і ультиматуми батька.
Поїхала, залишивши всю кар’єру, прибуткову юридичну практику… Влаштувалася в сільську школу дитячим психологом і стала за матір Федоровим Надійці, Соломійці, Марічці, Назарчику, Степанку і Васильку.
Ще й спільних двоє синочків з різницею у три роки у Оксани з Федором народилися: Захар і Марко. Родина щаслива у них, дім – повна чаша, очі у всіх дітей і у мами з татом сяють.
Тільки ось Галина ніяк не змириться, хоч і 5 років вже минуло, як побралися Оксанка з Федором.
Галина навіть туди їздити зайвий раз не хоче, їй нестерпно бачити дочку, її Оксаночку з двома вищими освітами, в обрамленні цих, не її… Ну, і своїх вже двоє. Це просто щось таке з її донечкою-розумницею сталося, Галина навіть у найнеймовірнішому сні уявити не могла, що б її дитина і оце так зі своїм життям!
Та і в селі дивуються: міська, освічена – і на оце лишенько, 6 чужих діток пристала. Але вже звикли.
А Галина, коли все ж іноді приїздить до онуків, тільки зітхає і головою хитає, дивлячись, як її міська дочка-розумниця обіймає всіх цих дітей, не ділячи на чужих і своїх, наче курчаток. Гладить їх по голівках, то одне то інше на руках носить, а сама прегарна, сяє, немов зачароване сонечко, готує до Федорового повернення з роботи велику родину вечерю, накриває стіл у великій альтанці…
І подобається Галині чи ні, вона глибоко в душі розуміє: тут її донечка дома, тут їй добре, з Федором цим і цими дітьми.
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
