fbpx
життєві історії
Галина Орестівна приїхала до нас в гості і сказала: «Стару забереш ти. Тобі тато квартиру залишив, ось і відпрацьовуй». Свекруха примудрилася з 3-х річною дитиною заполучити  досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80-х. А сам свекор, ніби щось відчуваючи, папери упорядкував. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт

У моєї свекрухи Галини Орестівни троє дітей. Старший з них мій чоловік. У родині Степан завжди стояв особняком. Причина проста: свекруха народила його «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в законному шлюбі.

Свекруха примудрилася з 3-х річною дитиною заполучити  досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80-х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових.

Дітей на своїх і чужого вітчим Степана ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і ременя міг всипати, якщо було за що. А от Галина Орестівна нащадків розділяла:

– І навіщо я тебе народила, – частенько говорила синові, – всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вродився, чорнявий, як смола.

Чим був винен Степан, який квиток в життя у мами не випрошував – незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди не бракувало і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.

Ставлення матері до Степана засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій татко тебе напуває і годує», – щедро звучало з вуст сестри Каті і брата Артема.

– Знаєш, – говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, – у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій родині.

Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбого сина, під час знайомства вона подивилася на мене зверхньо і мовила:

– Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.

І ми жили. Орендували квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після нашого весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, а сам свекор, ніби щось відчуваючи, папери упорядкував.

Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, який стосувалося фірми, вітчим чоловіка ухвалив розкрити через півроку.

– А йому за що? – сестра Катерина тикала пальцем в сторону мого чоловіка і повторювала: – Він яке відношення до тата має?

Галина Орестівна теж була незадоволена: Степан не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла.

Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас зволила відвідати мама Степана.

Значить так, – заявила свекруха, – стару забереш ти.

Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.

– Яку, яку, мою свекруху, бабу Настю, – заявила мати чоловіка, – на що вона мені здалася, я її все життя ледве терпіла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?

Виявилося, що ні сестра, ні брат Степана теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а сама вона вже не могла жити і потребувала догляду: не ходила.

– Тобі тато квартиру залишив, – заявив брат Артем, – ось і відпрацьовуй.

Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Анастасію Іванівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала нам в перші ж дні:

-Мати їх розпестила, невістка моя, а тебе, Степане, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний.

Катя і Артем відвідувати бабусю не вважали за потрібне. Ні дзвінка, ні візиту.

Доглядати за Анастасією Іванівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.

А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосувався активів його бізнесу. Він все заповідав своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей!

-Бабусю я забираю, -сказала Катерина, звертаючись до нас.

-Не ти, а я, – замайорів Артем.

-А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? – запитала Анастасія Іванівна у жадібних онуків, – мені добре у Степана і я нікуди не піду.

Вона так і залишилася у нас, і майже відразу подарувала моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом вітчима.

Свекруха, зовиця і дівер намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Дарча не оскаржується.

Їм і так дісталося багато, але на користь їм багатство не пішло. Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.

Катерина вийшла заміж, але з чоловіком не вжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.

Кілька місяців тому пішла на небо Анастасія Іванівна. Розбираючи речі бабусі, ми знайшли акуратно складений аркуш, писав вітчим Степана:

«Мамо, якщо зі мною щось трапиться, іди жити до мого Степана. По-моєму, з усіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч він нам і не рідний. Прости за те, що не зміг виховати такими ж Катю і Артема…”

Минуло шість років. Живемо, працюємо, любимо і підтримуємо одне одного, переїхали у приватний величенький будинок, я чекаю третю дитинку. Робимо все, щоб виправдати довіру Степанового вітчима і Анастасії Іванівни.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page