Галина осиротіла ще дитиною і її забрала до себе сестра матері тітка Люба. У тітки було четверо своїх дітей і чоловік-шахтар, тому жили вони дуже добре, адже дядько Микита отримував хорошу зарплату.
Тітка Люба працювала у торгівлі, тому все у них було і на все вистачало. А Галина як сирота отримувала пенсію.
Йшов третій тиждень життя Галинки у новій родині, втрата батьків ще не забулася, дівчинка часто плакала, згадуючи тата й маму.
У той день на обід за столом зібралася вся сім’я, їдять суп, Галинка простягає руку за ще одним шматком хліба, а тітка раптом її по руці і каже:
– Ну, скільки можна їсти!
Галина згадує, що навіть не засмутилася тоді, а здивувалася і їй стало ніяково від того, що вона так багато їсть.
В цей момент тіткин чоловік Микита підвівся і зі словом: “Досить!” – взяв дівчинку за руку і відвіз її до іншої тітки, яка жила набагато бідніше.
Там, у тітки Олі, Галина і залишилася на довгі роки. Дядько Микита, коли йшов, лиш сказав:
– Пробач, але тепер моя дружина тебе зовсім заїсть, краще тобі бути тут.
В родині тітки Ольги Галина виросла, здобула освіту, а недавно ця сім’я справила їй шикарне весілля на 100 гостей. Ще й із пенсії її відкладали тітка Оля і дядько Василь гроші, щоб після школи їй було легше встати на ноги.
Галинка дуже вдячна цій роднині, рідніших за них у неї немає нікого. А з великою родиною тітки Люби не родичається зовсім, вони після того, як вона покинула їхній дім, ніколи не цікавилися її долею.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
