Мама моя вважає, що вона мусить облагодіяти весь світ, але робить це чомусь за чужий рахунок. В основному – за мій, тому що інші вже просікли її поведінку. Сестра Галина вже з нею толком і не спілкується, а я от не так давно дозріла до такого рішення.
У всіх, напевно, в дитинстві була ситуація, коли мама віддавала комусь ваші улюблені іграшки, тому що “ти вже доросла”. Прикро ж було? Але одне діло – іграшки, а інше речі – меблі, техніка. Моя мама готова останню сорочку комусь віддати, але не свою, звичайно.
Галина проти цих матусиних широких жестів протестувала з дитинства. Я ж була тихонею, яка намагалася не проявляти себе зайвий раз. Мамі вдалося свого часу поселити в моїй голові впевненість, що так, комусь потрібніше, тому я можу обійтися. Сестра пішла жити до батька після дев’ятого класу і з матір’ю спілкувалася тільки у свята, а я жила з нею до минулого місяця.
Поки я сама не почала заробляти, я не вважала себе в праві якось суперечити мамі. Це ж вона мені купила, правильно? Значить, вона і може розпоряджатися. Тоді це здавалося мені абсолютно справедливим. Але ось уже кілька років я працюю, і мені вдалося переглянути своє ставлення до цього.
Свого часу я дуже хотіла займатися малюванням саме на комп’ютері, тому взяла з рук графічний планшет. Активно ним користувалася, а потім почалися проблеми і знадобився ремонт. Користуватися ним було можна, але це могло зробити тільки гірше. У мене на той момент такої суми у вільному доступі не було, тому я прибрала планшет, щоб він не муляв очі, а сама збирала на ремонт.
І ось я зібрала ці гроші, полізла шукати планшет, щоб віднести його в ремонт, але не знайшла його! Перерила всю квартиру, але без результату. Коли мама прийшла з роботи, я запитала, чи не бачила вона планшет. На що мама спокійно сказала, що віддала його вже давно своїй подрузі для сина. Сказала мені:
“Доню, йому для такої важливої справи треба! Він на курсах якогось там графічного дізайну вчиться!”
Якщо що, хлопчик той шкільного віку. Графічний планшет, який був у мене, йому явно був не потрібен більше, ніж мені!
На моє обурення мама спокійно заявила, що планшета немає вже другий місяць, а я тільки схаменулася, значить, мені ця річ була не так вже й потрібна. Аргументи, що я збирала гроші на ремонт, вона пропустила повз вуха або проігнорувала, мовляв. планшет ж включався, працював, який ремонт?
В той день я дуже гостро зрозуміла сестру і почала замислюватися про переїзд на окрему квартиру. Але на це потрібні були гроші. Півроку я працювала, щоб можна було орендувати квартиру і оплатити її на кілька місяців вперед. За цей час у мене “пішли” навушники, подарункова футболка з Італії, сережки і чужий намет, який друг попросив перетримати у себе.
Ось намет і став останньою краплею. По-перше, річ була чужа і мама про це знала, я спеціально попередила, по-друге, вона мені ще тиждень намагалася довести, що в очі його не бачила, по-третє, коли з’ясувалася правда, мама навідріз відмовилася йти і виправляти те, що накоїла.
Я сама їздила до її знайомої і забирала намет. Жінка спокійно повернула річ, коли я пояснила їй ситуацію, битися з драконом заради намету не довелося, хоча мама заперечувала саме з такою силою.
І ось я з’їхала на квартиру в цей день, оскільки мама влаштувала формену сцену, голосячи, що я її зганьбила, що їй соромно за таку скнару дочка, а що про неї тепер люди подумають?
Мені ж було байдуже, хто і що подумає. Вона не мала права розпоряджатися чужими речами, навіть якщо вона щиро думала, що там вони будуть потрібніші. Хочеш творити добро направо і наліво – добре, але роздавай свої речі тоді! В результаті у нас виходить, що мама чудова жінка-душа, а я скнара, яка незрозуміло як могла народитися у такий чуйної жінки. Що ж, нехай так і буде.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
