Іноді у мене складається враження, що я занадто багато думаю про інших і зовсім забуваю про себе. Кожна мама хоче добра своїм дітям, але тут повинні бути обмеження. Звичайно, я не народжувала дітей, щоб мені було легше. Але я знаю, що це зазвичай виглядає зовсім по-іншому. Спочатку ми дбаємо про них, а потім вони про нас.
Мої друзі не живуть так як я, і всі вони щасливі. Вони можуть розраховувати на допомогу свого потомства, яке таким чином відплачує за роки виховання. Для мене нічого не змінилося. Мої дочка і син вже дорослі, і я цього взагалі не відчуваю. Все частіше я замислююся, чи не роблю я випадково “ведмежу послугу”. Бо хто ж таке бачив, щоб я завжди була дітям на побігеньках?
Справа навіть не в тому, що вони очікують моєї психічної підтримки чи мого часу. Я ніколи не відмовлю їм у цьому. Гірше з більш звичними речами, такими як обслуговування. Я майже впевнена, що якби я не давала їм грошей, вони не змогли б жити нормально.
Моя Галинка вийшла заміж два роки тому, через рік вона стала матір’ю. Я дуже вдячна, що дочка подарувала мені онука, якого я дуже люблю. Я розумію, що з появою малюка є дуже багато витрат. Поки вони не можуть впоратись без мене, тому я не можу просто відрізати свій грошовий потік. Що маю, даю їм, щоб трохи полегшити життя.
Син ще не створив сім’ю, але це не означає, що він живе безтурботно. Він працює, орендує квартиру, і якщо я попрошу, він мене кудись підведе, бо я так за своє життя і не пересилила себе, щоб сісти за кермо.
Сашку одному також важко, як не як, молодий ще: друзі, вечірки і тому подібне, тому я також знаходжу для нього хоча б невелику суму.
Можна сказати, що я плачу своїм дорослим дітям звичайні кишенькові гроші. Щомісяця відбувається “роздача”. Нещодавно я намагалася підрахувати, і це коштує мені кругленьку суму. Замість того, щоб економити чи витрачати на своє задоволення – я годую своїх дорослих дітей
Я не шкодую. Я просто хочу нагадати деяким людям, що виховання дітей не закінчується на вісімнадцятилітті дитини.
Галині 31, а Олександру 27. Мені нещодавно виповнилося 60, але я все ще почуваюся молодою матір’ю.
Інакше важко мати два зайві роти для годування. З одного боку, я погоджуюсь на це, але з іншого – оскільки я вирішила підняти цю тему – я думаю, що щось мене тут не влаштовує. Однак я не можу повернутися назад і робити вигляд, що не бачу проблем.
Мої діти справді ледве зводили б кінці з кінцями, якби не моя допомога. Мені просто цікаво, що буде, коли мене не стане, або я більше не зможу дозволити собі таку підтримку.
Хтось ще так навчив своїх дітей? Чи то я одна така, добра душа?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
