fbpx
життєві історії
Галино, понеділок-вівторок щоби здала гроші на корпоратив, ми вже порахували всі витрати на продукти, ведучого і музику. Ну то й не йди, як не хочеш, твоя справа, але ми враховувли з усіх, – Марина пішла до кавоварки. Збирають про 2 500 тисячі гривень, а зарплата у мене 20 000. Я їх не друкую і така сума для мене значна. У мене подруга працює в США, у них теж є корпоративи, які є обов’язковими для відвідування

Цікаво, мені одній не довподоби зобов’язання із цими корпоративами на роботі? Начебто це має бути справа добровільна, але щось це не про нашу організацію. Вже збирають гроші на цей захід і відмову чути не хочуть. Ну як не хочуть, мовляв, гроші здай, а не хочеш – не йди, твоя справа. У пятницю пійдійшла до мене колега, яка займається цим питанням.

– Галино, понеділок-вівторок щоби здала гроші на корпоратив, ми вже порахували всі витрати на продукти, ведучого і музику. Ну то й не йди, як не хочеш, твоя справа, але ми враховувли з усіх, – Марина пішла до кавоварки.

Я працюю у цій компанії вже другий рік. Минулого року у нас також був корпоратив, на нього збирали гроші. Зазначу, що збирали по дві з половиною тисячі гривень. Вибачте, у мене зарплата двадцять тисяч. А перед новим роком гроші не зайві. Я б краще їх витратила на подарунок комусь із рідних чи друзів.

Сам захід пройшов не цікаво і в ‘яло. Мені здається, що основна частина грошей пішла на ведучого, який намагався якось плоско жартувати, проводив дитсадкові конкурси і викликав сум манерою поведінки, оскільки на столах не було особливої ​​різноманітності ні їжі, ні на поїв.

Нас в організації двадцять п’ять чоловік, з кожної по дві з половиною тисячі, свої напої. Невже на ці гроші не можна було хоча б нормальний стіл зробити? Без цього сумнівного ведучого вже якось обійшлися б точно. Але все було так, як було. Я просиділа годину, зрозуміла, що там робити нічого, і пішла додому. Тільки час втратила і гроші змарнувала. За гроші було особливо сумно. Я ж їх не друкую.

Цього року я вирішила, що ні на який корпоратив не піду. Коли у нас оголосили сумуі почали збирати гроші, я відмовилася здавати, сказавши, що не зможу там бути. На мене витріщилися і сказали, що у них цей захід є обов’язковим.

– Та що ми там здаємо, копійки. Основну частину оплачує компанія, – заявила мені наша бухгалтерка, яка й займалася збиранням грошей.

Класно, для когось копійки, а для когось пристойна сума. Мені з моєю зарплатою розкидатися тисячами якось не з руки. Я згадала попередній корпоратив та подумала, що якщо компанія за щось там ще доплачувала, то взагалі незрозуміло, куди пішли гроші. Ні столу, ні розваг навіть на зібрану працівниками суму не набиралося.

Я спробувала відмовитись, але потім до мене вже підходила моя начальниця і сказала, що без поважної причини відмови не приймаються. Нібито, цим я виявляю байдуже ставлення до колективу. Надивилися зарубіжних практик і тепер намагаються протягати будь-які корпоративні штучки в наші реалії.

У мене подруга працює в США, у них теж є корпоративи, які є обов’язковими для відвідування всіма співробітниками, а начальство ще й дружин чи чоловіків має привести. Начебто у велику дружну сім’ю грають. Але там із працівників жодної копійки за це не беруть, розповідала мені Кароліна. За таких умов і я сходила б, чого ні.

А тут виходить, що за свої гроші я повинна сидіти на заході, де мені не ціково. Хоч звільняйся з роботи. Я б і звільнилася, але у наш час так не бажано лишитися без роботи. Навіть не знаю, як вчинити.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com