Цікаво, мені одній не довподоби зобов’язання із цими корпоративами на роботі? Начебто це має бути справа добровільна, але щось це не про нашу організацію. Вже збирають гроші на цей захід і відмову чути не хочуть. Ну як не хочуть, мовляв, гроші здай, а не хочеш – не йди, твоя справа. У пятницю пійдійшла до мене колега, яка займається цим питанням.
– Галино, понеділок-вівторок щоби здала гроші на корпоратив, ми вже порахували всі витрати на продукти, ведучого і музику. Ну то й не йди, як не хочеш, твоя справа, але ми враховувли з усіх, – Марина пішла до кавоварки.
Я працюю у цій компанії вже другий рік. Минулого року у нас також був корпоратив, на нього збирали гроші. Зазначу, що збирали по дві з половиною тисячі гривень. Вибачте, у мене зарплата двадцять тисяч. А перед новим роком гроші не зайві. Я б краще їх витратила на подарунок комусь із рідних чи друзів.
Сам захід пройшов не цікаво і в ‘яло. Мені здається, що основна частина грошей пішла на ведучого, який намагався якось плоско жартувати, проводив дитсадкові конкурси і викликав сум манерою поведінки, оскільки на столах не було особливої різноманітності ні їжі, ні на поїв.
Нас в організації двадцять п’ять чоловік, з кожної по дві з половиною тисячі, свої напої. Невже на ці гроші не можна було хоча б нормальний стіл зробити? Без цього сумнівного ведучого вже якось обійшлися б точно. Але все було так, як було. Я просиділа годину, зрозуміла, що там робити нічого, і пішла додому. Тільки час втратила і гроші змарнувала. За гроші було особливо сумно. Я ж їх не друкую.
Цього року я вирішила, що ні на який корпоратив не піду. Коли у нас оголосили сумуі почали збирати гроші, я відмовилася здавати, сказавши, що не зможу там бути. На мене витріщилися і сказали, що у них цей захід є обов’язковим.
– Та що ми там здаємо, копійки. Основну частину оплачує компанія, – заявила мені наша бухгалтерка, яка й займалася збиранням грошей.
Класно, для когось копійки, а для когось пристойна сума. Мені з моєю зарплатою розкидатися тисячами якось не з руки. Я згадала попередній корпоратив та подумала, що якщо компанія за щось там ще доплачувала, то взагалі незрозуміло, куди пішли гроші. Ні столу, ні розваг навіть на зібрану працівниками суму не набиралося.
Я спробувала відмовитись, але потім до мене вже підходила моя начальниця і сказала, що без поважної причини відмови не приймаються. Нібито, цим я виявляю байдуже ставлення до колективу. Надивилися зарубіжних практик і тепер намагаються протягати будь-які корпоративні штучки в наші реалії.
У мене подруга працює в США, у них теж є корпоративи, які є обов’язковими для відвідування всіма співробітниками, а начальство ще й дружин чи чоловіків має привести. Начебто у велику дружну сім’ю грають. Але там із працівників жодної копійки за це не беруть, розповідала мені Кароліна. За таких умов і я сходила б, чого ні.
А тут виходить, що за свої гроші я повинна сидіти на заході, де мені не ціково. Хоч звільняйся з роботи. Я б і звільнилася, але у наш час так не бажано лишитися без роботи. Навіть не знаю, як вчинити.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
