fbpx
життєві історії
Галю, чи можу я приїхати до тебе? Я з дому пішла, а йти мені більше не куди, – говорила Надя, ковтаючи сльози. – Надь, ну про що ти говориш, у будь-який час дня і ночі! Приїзди, я чекаю. Вони дружили з самого дитинства, нічого й ніколи не приховували одна від одної. Ось і зараз, коли на допомогу чекати було не від куди, дівчина набрала знайомий номер. Надя народилася в багатій сім’ї, жили вони з батьком у великому заміському будинку

Вони дружили з самого дитинства, нічого й ніколи не приховували одна від одної. Ось і зараз, коли на допомогу чекати було не від куди, дівчина набрала знайомий номер.

Галю, чи можу я приїхати до тебе? Я з дому пішла, а йти мені більше не куди, – говорила Надя, ковтаючи сльози.

– Надь, ну про що ти говориш, у будь-який час дня і ночі! Приїзди, я чекаю.

– Вітаю! — сказала Галина, відчинивши двері і відкрила рота, побачивши округлену постать Наді. Надя зайшла, закотила чемодан і присіла на стілець у передпокої. У неї не було сил, після дня поневірянь по місту, їй просто хотілося лягти і заснути, а про проблеми подумати завтра.

– Ти така бліда, проходь, може, приляжеш, відпочинеш з дороги, я поки чайник поставлю, вечерю розігрію, – сказала Галина.

– Дякую, – тихо промовила Надя. Не роздягаючись, лягла на диван, заплющила очі і заснула.

***

Надя народилася в багатій сім’ї, жили вони з батьком у великому заміському будинку. Він усе робив для своєї доньки, оберігав від будь-яких проблем та неприємностей, але виховував у суворості, контролюючи кожен крок.

У 17 років дівчина познайомилася з Богданом, хлопець відразу ж закохався в красиву карооку Надійку, і вона відповіла йому взаємністю. Розуміючи, що батько не схвалить цих стосунків, зустрічалася зі своїм коханим таємно.

Батьки Богдана все життя були простими робітниками: батько – автослюсар, мати – швачка. Як не стало дружини, батько перебивався випадковими заробітками.

Богдан часто проводив ночі і дні у майстерні друга. Поступово він опанував роботу автослюсаря, а після закінчення школи так і залишився працювати в автомайстерні приятеля.

***

Тим часом батько Наді дізнався про таємного нареченого своєї дочки.

– Що ти знайшла у цьому бідняку? – кричав він – не рівня він тобі!

– Люблю його, тато!

– Щоб я вас більше не бачив разом! – сказав батько і пішов з дому, грюкнувши дверима.

Але закохані не припинили своїх зустрічей. А одного разу дівчина зрозуміла, що при надії.

***

Якось батько запросив у будинок свого партнера із сім’єю. Дочці сказав бути у наказному тоні.

– Віталію, це моя дочка Надя, – представив він її багатому спадкоємцю і, підморгнувши доньці, сказав тихо – придивись, чудовий хлопець!

Віталій був гарний, освічений, вчорашній випускник юридичного університету, але розпещений, звиклий до того, що все в житті дістається по клацанню пальців. Дівчат міняв як рукавички, ось і на Надю він дивився як на чергову іграшку.

Батьки тим часом все вирішили за своїх дітей, за кілька місяців було призначено дату весілля.

– Батьку, як ти міг? – плакала Надія.

– Доню, я тобі бажаю добра і щастя, повір, Віталій – найкращий кандидат у чоловіки. Тому займайся краще приготуванням до весілля і припини нарешті лити сльози. “Дякую” ще скажеш.

– Але ж я його не люблю!

– Кохання! Та яка користь від кохання то вашого. Ось я любив твою матір і де вона зараз? Народила тебе та зникла з моїми грошима. Кохання одне в неї на думці.

– Богданчику, що мені робити? – ридала в трубку Надя, – батько налаштований на те, щоб я вийшла за Віталія, вже й дату весілля призначили.

Про дитинку вона поки що нікому не говорила, боялася, раптом коханий буде проти дитини, або подумає, що це дитина Віталія.

– Надю, у мене термінове замовлення, мені треба поїхати в інше місто, на місяць, може трохи більше, потягни час, я приїду, мені за нього дадуть хороші гроші і ми з тобою одразу поїдемо. Ти тільки дочекайся мене!

Розмова перервалася, почулися уривчасті гудки.

«Кинув трубку, – подумала дівчина, – значить, не потрібна я йому.»

Того ж вечора дівчині стало зле, батько, підхопивши її, посадив у машину і відвіз до лікарні, не чекаючи приїзду лікарів.

– Ваша донька при надії, 10 тижнів, вітаю! – сказав лікар.

– Ви впевнені? — не повірив своїм вухам чоловік.

– Так, та не переживайте ви так, все у вас добре.

– Спасибі, Надю, збирайся, поїхали, вдома поговоримо.

Усю дорогу мовчали, лише ввечері, вже вдома було питання:

– Це дитина Віталія?

– Ні, тату, від Богдана, – відповіла Надя, опустивши очі.

– Тоді забирайся з мого будинку, і щоб я тебе більше не бачив, невдячна! – батько пішов, грюкнув дверима, а Надя зібрала речі і того ж вечора поїхала в місто.

Спочатку орендувала кімнатку у бабусі, а потім вирішила зателефонувати Галині.

Галина, вислухавши історію подруги, сиділа мовчки. Як бути далі, належало їм вирішувати тепер разом, адже покинути подругу зараз вона не могла.

Маля народилося вчасно, Галина забрала їх до себе. У Надії було трохи заощаджень, які вона накопичила в минулому житті, їх мало вистачити на якийсь час. Але постійно жити на утриманні у подруги вона не збиралася.

Богдан був для неї в минулому, вона намагалася про нього не думати, тільки коли лягала спати, у думках мимоволі поверталася до нього знову і знову.

Він не дзвонив, а потім Надя викинувши стару сімкарту поміняла номер.

***

Марко ріс спокійним, здоровим, кмітливим хлопчаком. Мамі клопоту особливо і не завдавав. Якось, гуляючи з малюком у парку, Надя побачила приємного чоловіка, що йде на зустріч, вдивилася в знайомі до болю риси обличчя – це був Богдан!

– Привіт, – сказав він, – оце так зустріч, ти куди зникла? Чому не береш слухавку?

Потім він подивився на малюка і тихо спитав:

– Тебе можна привітати? Гарний малюк.

– Так, у мене все добре, я вийшла заміж і щаслива!

Богдану більше не було чого сказати. З хвилину вони дивилися одне на одного.

– Мені час іти, – сказала Надя і пішла геть.

***

– Галю, я бачилася з Богданом, – сказала вона ввечері подрузі.

– Розповіла йому?

– Ні, не наважилася, – опустила очі молода жінка.

– Надю, я чула, що ця автомайстерня непогано пішла в них, відкрили ще кілька. Упевнена, у твого Богдана є гроші, щоб забезпечити вас із сином, наївна ти у мене. Давай я з ним поговорю?

– Не треба, ми якось самі впораємося. Він покинув мене у вирішальний момент. Не розповідатиму нічого, нехай думає, що в мене все добре без нього.

Минуло кілька років, Марко ріс, пішов у садочок. Надя влаштувалася працювати в дитячий розвиваючий центр, куди водила сина, часто брала підробіток, роблячи переклади. Від Галини з’їхала, у подруги почалися стосунки, а заважати подрузі було не в її правилах.

Якось Наді подзвонили з незнайомого номеру.

 Дзвонила рідна тітка, розповіла про батька, який раптово зліг, просила на якийсь час забути про свою гордість і приїхати відвідати старого.

Того ж вечора Надя з сином поїхали відвідати батька. Від лікарів жінка дізналася, що потрібне серйозне лікування, а відтак згода родичів. Підписавши всі необхідні папери, вона увійшла до палати.

Батько, блідий і змарнілий, лежав на ліжку.

– Доню, ти приїхала, – ледь чутно промовив він, майже прошепотів.

– Так, тату, ми з Марком тут.

– Прости, я був не правий.

– Давно вже простила, ти відпочивай, багато не говори, ми будемо поруч, – сказала Надя і вийшла, ховаючи очі, лише в коридорі вона дала волю сльозам.

Підбіг Марко:

– Мамо, мамо, не плач!

– Я не плачу, синку. Дідусь відпочиває. Скоро я познайомлю вас.

Через кілька днів Максиму Івановичу стало трохи краще і Надя вирішила познайомити його з онуком. Марко зайшов у палату не впевненим кроком, він не бачив дідуся ще жодного разу.

Побачивши онука, дідусь посміхнувся і сказав:

– Ви вибачте мені, я вам так багато завдав зла, вигнав із дому. Не спілкувався з онуком, настав час все виправити.

Після виписки вони всі разом поїхали до будинку, де все Надії нагадали про дитинство. Надя накрила на стіл, всі разом сіли пити чай, вона розповіла батькові, як жила весь цей час.

Він вирішив, що треба знайти Богдана та розповісти йому про сина. Надя була проти цього. Її влаштовувало те, що батько вибачив її і прийняв онука, більше їй нічого не треба було, решту вона вже знайшла.

Якось вдень, поговоривши по телефону, Максим Іванович сказав, що ввечері буде сюрприз, приїдуть гості.

Надя підготувалася, наготувала смаколиків. Раптом двері відчинилися і зайшов Богдан. Він побачив, те, чого ніяк не очікував. Його зустрічав той чоловік, який був колись проти стосунків з його дочкою.

Усі сіли за стіл. Батько сказав:

– Дорогі мої, я хочу зараз зробити те, що мав зробити багато років тому, Богдане, я хочу, щоб ви з Надією були разом, а у мого онука була повноцінна сім’я.

– То Марко мій син? Надю, чому ти мені нічого не казала?

Він узяв синочка на руки і поцілував.

Щасливий дідусь посміхнувся і зітхнув з полегшенням.

Вранці діда не стало. Він полину на хваринку із посмішкою на втомленому, але щасливому обличчі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.