Галю, сядь будь ласка, мені треба сказати тобі дещо важливе, – Роман глибоко зітхнув і видав однією фразою:
– Мені сьогодні з опіки дзвонили, моя дочка зараз дитбудинку.
Галина від несподіванки гикнула і перепитала:
– Яка дочка? Від кого? Ти що, жартуєш? Розіграти мене вирішив? – жінка просто не могла повірити у почуте.
Роман опустив голову:
– Ні, Галю, не жартую. 7 років тому, ми з тобою тоді ще тільки познайомилися, я з Ольгою зустрічався, а коли у нас з тобою все серйозно стало, відразу покинув її. Оля мене через рік знайшла і сказала, що народила від мене Міланку. Не повірив я, пішов подивитися, а там і без аналізів видно, що моя – копія просто. Що там з Ольгою талося, навіть не знаю, мені тільки подзвонили і запитали, чи буду я до себе Міланку забирати, чи ні…
Перша реакція Галини була закричати: ні, не потрібна мені чужа дочка!
Але благальні очі чоловіка змусили її сказати зовсім інше:
– Добре, давай спочатку відвідаємо дівчинку разом» – обережно сказала дружина.
Роман зрадів реакції дружини і, трохи подумавши, вони вирішили їхати наступного ж дня.
Галина дивилася на дівчинку і не знаходила в ній схожість з чоловіком, Мілана в свої майже сім років виглядала дуже маленькою і худенькою. Вона тримала в руках пошарпаного ведмедика і, коли її про щось питали, ховала обличчя в його шерсті.
Сказати чесно, Галині дівчинка не сподобалося, хоча Міланку було шкода, може, якби вона зовсім чужа була, у Галі б сердечко і тьохнуло, але ревнощі до чужої жінки тепер перенеслися на дитину.
Виявилося, що Міланку у Ольги забрали, та вела занадто безладне життя, часто прикладалася до пляшки, залишала дитину саму вдома, про доньку навіть не думала. Тим не менш, вона сказала, хто батько Мілани, і нічого вже не змінити.
Галина бачила рішучість і бажання чоловіка забрати дівчинку до них, вона довго намагалася Романа відговорити, але той випалив:
– Сама народити не можеш, так і сиди мовчи, а я дочку рідну в дитячий будинок не здам, не подобається – йди, я сам впораюся.
Боляче було Галині слухати такі слова, але з якого боку не подивитися, він мав рацію, Роман дітей хоче, а вона не може.
У молодості у неї були проблеми зі здоров’ям і лікарі сказали, що дітей їй не мати ніколи, та й до того ж, Романа вона любила і йти від нього ну ніяк не хотілося.
Він працьовитий, кожна копійка – додому, відповідальний і люблячий, добре їм разом. Та за такого чоловіка стільки б жінок вхопилися, а вона не факт, що кращого знайде, адже 35 вже…
Коли Роман привіз Міланку додому, відразу попередив дружину: побачу що ображаєш – хорошого не чекай.
Спочатку Галина через силу доглядала за дівчинкою, викупала дитину, хоча без сліз на худеньку спинку Міланки не поглянеш, одягла її в чистеньке і нове, косички заплела. І начебто з душі відлягло, ніби ріднішою їй дитина стала…
Дівчинка виявилася на рідкість спокійною, її не чіпай – вона і не відгукнеться, сидить собі в куточку, ведмедику своєму щось шепоче.
– Дика вона якась, – скаржилася Галина подругам. – Добре мене, так вона і Рому не визнає, скаже так чи ні, ось і всі відповіді. Іноді дивлюся на неї і думаю, а раптом у з нею щось не так, начебто тиха, тиха, а потім бац – і накоїть справ…
Сусідки лише співчутливо кивали Галині.
Роман теж змінився, раніше з порога до Галі з поцілунками та обіймами, а зараз до доньки своєї спершу. Міланка спочатку цуралася, а потім звикла і почала за татком хвостиком ходити.
Галина засмучувалася, дратувалася, ревнувала чоловіка до його доньки, та ще й чоловік бурчати почав, а одного разу, поки донька була у дворі сказав:
– Ти до Міланки як до ворога ставишся, зайвий раз не посміхнешся, але ж їй любляча мама потрібна, а не тітка чужа…
Тут Галина і не витримала:
– Та яка я їй мама, ніхто вона мені і кликати її ніяк, зрозумів? І танцювати перед нею я не має наміру і взагалі йду я від вас, до мами піду, живіть тут удвох, як хочете! – вигукнула у сльозах жінка. А як інакше? Все її звичне щасливе життя через цю дитину шкереберть полетіло.
І пішла, думала прибіжить за нею Роман і буде благати повернутися, але ні. Тиждень минув, інший, а його все немає.
Галина в сльози, мама спочатку заспокоювала її, але розвалу в родині дочки вона допустити не могла.
– Не розумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка врешті-решт, у чому бідна дівчинка винна? Ну від іншої жінки, і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликати буде і радістю тобі стане у похилому віці, поміччю. Ну вийшло так, але ти ж повинна мудрішою бути, любиш чоловіка – полюби і його дитину!
…Галина зайшла у двір, Роман щось ремонтував в гаражі, поруч сиділа Міланка і радісно грала зі своїм ведмедем.
Роман помітив дружину і подивився спідлоба, Галина внутрішньо зіщулилася і зупинилася розгублено… І тут підхопилася Міланка, взяла батька за руку і повела його до галі.
– Миріться! – сказала дівчинка і поєднала їх руки.
– Пробачте мене, – заплакала галина.
Дмитро її обняв однією рукою, а іншою притис до себе Міланку, Галина схлипнула і теж обняла дівчинку.
Довго вони так стояли, обійнявшись, поки Міланці не стало нудно і вона не сказала:
– Ми з Мишком їсти хочемо!
Роман з Галиною переглянулися, посміхнулися і всі дружно пішли в будинок. Нарешті вони стали однією сім’єю і аж сяяли всі від свого тихого справжнього щастя…
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
