Ганна Валеріївна пішла спокійно, раптово і уві сні. І тому прокинулася вона вже не в себе в ліжку, а в просторій кімнаті з безліччю інших людей, що, як і вона, чекали побачити щось інше. Поштовхавшись серед народу і з’ясувавши, що до чого і де, Ганна Валеріївна протиснулася до великого довідкового бюро, яке спочатку направило її назад в чергу, потім на вихід і тільки з третього підходу (на превелие задоволення Ганни Валеріївни, бо і не таких бюрократів штурмом брали) операціоніст спромігся пробити її по базі даних і повідомив:
– Ось роздруківка карми, третій кабінет направо за лівим кутом – отримаєте комплектацію. Потім підійдете. Наступний.
Вона слухняно взяла роздруківку, нічого в ній не зрозуміла і проїхала в зазначеному напрямку.
– Карму давайте! -Ганна Валеріївна підстрибнула від несподіванки.
– К-карму?
– А ви можете дати щось ще? – цинічно поцікавилися за стійкою і буквально вирвали з рук ганни Валеріївни роздруківку. – Так, карма у вас, скажімо прямо, не дуже. Багато з такою не навоюєш.
– Я не хочу воювати, – злякано мовила Ганна.
– Всі ви так говорите, – відмахнулися від неї і продовжили, – на вашу кількість набраних балів ви можете купити 138 земних років людського життя, 200 років пташиного або років 300 у вигляді дерева або каменю. Раджу каменем. Дерева, буває, рубають.
– Сто тридцять вісім… – почала було Ганна Валеріївна, але її знову перебили.
– Саме сто тридцять і вісім років стандартного і нічим не примітного життя, пересічну зовнішність і без будь-яких особливостей.
– А якщо з особливостями? Це я так, про всяк випадок уточнюю…
– Ну, вибирайте самі. Особливостей багато. Талант – 40 років життя, багатство – в залежності від розміру, шлюб, чесно вам скажу, півжиття коту під хвіст. Діти років по 15 віднімають… Ось ви дітей хочете?
– Ні… тобто так… двох… ні, трьох…
– Ви вже визначіться.
– Шлюб, трьох дітей, талант, багатство і щоб по світу подорожувати! – на єдиному диханні випалила Ганна Валеріївна, гарячково згадуючи, чого їй ще не вистачало в тому житті, – і красу!
– Губа розумна! – гмикнули через прилавок, – а тепер, шановна Ганна Валеріївна, давайте порахуємо. Шлюб – це 64 роки, залишається 64. Троє дітей – ще мінус 45. Залишається 19. Талант, припустимо, не світового масштабу, так, регіонального, ну років 20. А багатство років 20 мінімум. Краще треба було попереднє життя жити, недонабрали років.
– А ось… – прикусила губу Ганна Валеріївна, – якщо нічого…
– А якщо нічого, то 138 років проживете сама в тісній квартирці, достатній для однієї людини, і при здоровому способі життя наступного вистачить на більше років.
– І нічого не можна зробити?
– Ну чому ж? – пом’якшилися за прилавком, – можемо організувати вам важке дитинство – тоді вивільниться років 10. Можна шлюб зробити пізнім – тоді він не півжиття відхопить. Якщо розлучення – ще кредит з’явиться, а якщо чоловік сатрап, то глянемо, може, і талант світового масштабу зможемо докомплектувати.
– Так це ж грабіж…
– Свекруха традиційна теж карму непогано очищає, – проігнорували її обурення.
– Не хочу! – ганна Валеріївна спробувала взяти в свої руки контроль над ситуацією. – Мені, будь ласка, двох дітей, шлюб років так на 40 за поточним курсом, талант нехай регіональний буде, ну і багатство щоб подорожувати, не більше.
– Все? Краси вам не відсипати? У вас ще 50 років залишилося. Ні? Тоді комплектую… – дівчина за прилавком дістала кухоль і стала висипати в нього порошки різних кольорів, примовляючи собі під ніс: «Шлюб сорокарічний, є, діти – дві штуки є, талант… талант… ось мабуть так, гроші… сюди, а решта від чоловіка ще… Все!»
Ганна Валеріївна недовірливо зиркнула на півлітрову кружку, заповнену кольоровим піском, яку їй простягнули через прилавок.
– А якщо, скажімо, я талант не використовую, я довше проживу?
– Як ви проживете – це ваші проблеми. Замовлення я вам спакувала, розбавите з водою і вип’єте. Товари упаковані, поверненню і обміну не підлягають! Якщо ви пальто купите і носити не будете – це вже ваші проблеми.
– А…
– Рахунок-фактура вам, запевняю, не знадобиться.
– А…
– Та що ви все «А» та «А»! Долю ви собі вибрали, передумови ми вам намішали, все інше у ваших руках. Кулер за рогом. Наступний!
Останнє, що встигла подумати Ганна Валеріївна перед власним народженням, було: «Ось ніби все з мого відома і дозволу, а таке відчуття, що мене все-таки обдурили».
Хоча ні, скороминущої іскрою у неї встигла промайнути думка про те, що їй цікаво, як її назвуть.
Автор: Аліса Пермякова
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
