Прожили життя, адже 20 років – це ціле життя. А знали одне одного з 15 рочків. У 20 побралися. Виростили дочку і сина погодок, відбудували старий будинок Ганнусиної бабусі, зробили з нього гніздечко своєї мрії.
Дітки вилетіли з гнізда у студентське життя, переїхали з села в Чернігів, а Ганна з Микитою вирішили нарешті пожити для себе. Адже всього по 40 років, ще і здоров’я при них, і сили, і бажання!
– Я поїду позаробляю, – сказав Микита, коли його друг далекобійником попрацювати в Європі покликав. – Зароблю нам, Ганнусю, на подорож, на відпочинок на морі закордоном, меблі оновимо!
Ганна відпустила.
І дійсно, у Карпати і в Єгипет з’їздили чудово, коли Микита з вахт тримісячних повертався, паркан новий поставили навколо обійстя.
А потім він сказав:
– Прости, Ганнусю, залишуся там, покохав… Ну не дивися на мене так… Так, вона молодша… Не можу тебе обманювати, і без неї не можу.
Розлучилися. Ганна залишилася сама в домі, в якому жила, готувала, прибирала, облаштовувала красу і затишок для них, своїх коханих і рідних: для дітей, для Микити… Тепер їм усім це непотрібно. Діти приїжджають, але в село не повернуться, їм тут затісно. А Микита… у нього нове молоде життя. А у неї – кури, город, квітник і кицька з Гавчиком. Ото й усе.
За три роки майже зцілилася, знову розправила плечі, підняла голову. Ось тоді і з’явився в її житті Назар. Він був на п’ять років старшим, але ще в юності дивися на неї закоханими синіми очима. Та вона тоді обрала ровесника Микиту. Назар 10 років тому овдовів, діти теж уже дорослі.
Якось так вийшло, що прийшов Назар до Ганни жити, а в його хаті на сусідній вулиці зосталася його старенька мати, якій вони щодня ходили допомагати, провідати. Вирішили дві самотні душі знову стати щасливими, не старі ж зовсім.
Але виходило не дуже поки що. Більше через Ганну, вона і сама розуміла це. Але не могла нічого з собою вдіяти. Наче і приємним їй був Назар, але… не свій, не її, чужий.
Ганна важко звикала до того, що її випічку і борщі тепер хвалить інший. Назар якось не так посміхався, шуткував якось невпопад, не те що Микита… Вночі сопів, а вона переверталася з боку на бік, жалкувала, що погодилася спробувати це інше, чуже для неї життя.
У ту суботу Назар поїхав в Київ до дочки онука побачити. А біля Ганниної хвіртки зупинилася велика вантажівка, з неї вистрибнув Микита.
Вона побачила – і душа від радості на хмарину злетіла, все всередині тремтіло від хвилювання і радості.
Вийшла.
– Дозволиш зайти?..
– Ти вдома…
Чай на столі, ватрушки свіжі – Ганна завжди у вихідні щось пекла.
– Як же я скучив, Ганнусю, як скучив!.. За всім скучив.., – притулився до пухкого тіста губами. – За тобою… – Підняв очі на колишню дружину. – Розумієш… Не моє те все. Вона не моя… Зле мені там стало. Прости, якщо можеш. Всі помиляються, Ганнусю… Я все зрозумів… Можна все забути і почати спочатку… Буде нам урок, цінувати тепер тебе буду, нізащо більше так не вчиню!
Що Ганна відчувала?.. Вона ж так чекала цієї миті! Так на неї сподівалася, так просила Небо… Так зраділа ще двадцять хвилин тому, коли побачила, як вистрибує він з кабіни своєї великої машини. Вона ж його, навіть коли він так вчинив, покинув і поїхав, кохала. Кохала, думала, що кохає, навіть коли вирішила спробувати з іншим пізнати щастя. А тепер?
А тепер вона відчуває… як звільняється. Від Микити, від почуттів до нього. Наче випаровуються вони з неї, розчиняються, як і не було, залишаючи приємний вільний простір у душі, у серці, у думках. Відчуває, як прощає його, і тепер далі їй легко і радісно буде, без тягаря болю й образи.
Загорнула Микиті всі ватрушки з собою:
– Бери, як припали до смаку, я нових спечу. Їдь собі з Богом, Микито, легких доріг тобі. А сюди більше не приїзди. Чоловік у мене ревнивий.
Увечері Назара чекали вдома смачна святкова вечеря і усміхнена Ганна. Якась нова, легша, безтурботніша. Наче помолоділа! Він підхопив її, як дівчинку, і закружляв по світлиці.
– Вийдеш за мене, Ганнусю?
– Так, – відповіла пошепки вже вночі, притулившись до його теплого плеча.
Автор – Олена Мірошниченко.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
