fbpx

Ганна зі Степаном прожили разом довгих 20 років, але якось так раптом розлучилися. Зрозуміли, що не відчувають більше потреби одне в одному, чудово можуть обходитися порізно, і тихо, мирно розійшлися. Уже рік вони не жили разом, не зідзвонювалися і навіть не нудьгували

Ганна зі Степаном прожили разом довгих 20 років, але якось так раптом розлучилися. Зрозуміли, що не відчувають більше потреби одне в одному, чудово можуть обходитися порізно, і тихо, мирно розійшлися. Уже рік вони не жили разом, не зідзвонювалися і навіть не нудьгували.

Цієї осінньої вітряно-вологої ночі, через рік, вони вперше разом їхали в інше місто для вирішення нагальних справ. Ось уже 2 години вони котили пустельним нічним шосе. Мирне гудіння двигуна, затишне тепло салону і неголосна музика джазових композицій зробили своє заколисуючу дію. Вони зупинилися біля найближчого ліхтара, вирішили випити по чашці кави, щоб збадьоритися. Вийли з машини, зробили голосніше музику, і відкривши багажник, неспішно підкріплювалися кавою.

Дорога пролягала через ліс, по обидва боки височіли волохаті ялини, дуби, що вже вдягалися поступово у багряно-червоне вбрання. Наскільки дозволяло бачити світло ліхтаря, ліс застиг в мовчазній казковій величі. Темно-синій небосхил був весь усипаний величезними жовтими яблуками-зірками. Небо нависло так близько, що здавалося, воно укутає їх зараз своїм затишним зоряним покривалом.

Надо дорогою вився золотий осінній туман, виблискуючи краплинами у світлі ліхтаря, з машини лилася ніжна музика, все це занурювало Ганну й Степана у якийсь дивний, зачарований світ, ніби вони двоє самісінькі у Всесвіті: тільки він, вона і ця чарівна казка.

Якщо він зараз потанцює зі мною, я прощу йому все на світі: забуті прожиті роки і те, що дозволив собі ось так піти. Її ніжність застигла в сантиметрі від його обличчі:

– Потанцюй зі мною!

Він страшенно не любив безсонні ночі іважко їх переносив погано. Він підняв обличчя вгору, відчуваючи на ньому прохолодні краплини осіннього туману. Але бадьорість чомусь не приходила…

– Швидше доїдемо, швидше вирішимо зі справами. Які танці? Поїхали…

– Так, так, поїхали.

У її душі палахкотів вогонь, але і вона вже поверталася з казки в реальність.

І не чужі люди, але і не свої… Тепер вже не свої.

…Через тиждень опівночі пролунав дзвінок. Ще не прокинувшись остаточно, вона ніяк не могла второпати, що і кому від неї треба, поки не почула його голос і слова:

– Ти, здається, говорила щось про танець?

Ольга Котова-Батанцева

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page