– Гарний у мене чоловік. Працьовитий, дітей любить. В особистому плані у нас все добре – не сваримося. Але його мама – справжній привід для розлучення. Ой, почекай! – дівчина встала з лавочки, підійшла до коляски і прислухалася: – Спить. Так ось. Свекруха – інвалід по зору. Сидить удома, хоча їй центр зайнятості пропонував роботу, з якої вона впорається – оператором в колл-центрі. Вона відмовилася. Віддає перевагу пенсію перераховувати і грошей вимагати.
– Ви ж і так їй за квартиру платите? І пенсія у неї велика, якщо мені пам’ять не зраджує? – здивувалася її співрозмовниця.
– Так! Вважай, ми з Міланою до неї їздимо кілька разів на тиждень. Вона ж не може собі поїсти приготувати. Ось за пляшкою до магазину сходити – може, а макарони зварити – немає. Мені взагалі здається, що вона прибідняється. Окуляри у неї є, товстелезні, але ж є! Я її якось зловила, що вона книжку читала. Вона відразу їх прибрала, нібито заначку там шукала. Але я бачила – вона сиділа і читала! – Дівчина обурено розмахувала однією рукою, другою катаючи коляску.
– Думаєш, аферистка?
– Думаю. – кивнула оповідачка. – Нещодавно телефонує і плаче, що я їй за квартиру не заплатила. Звідки знає? Їй дзвонили, сказали що борг за світло є. Чоловік до мене відразу – платила я чи ні. Я йому чеки всі дістала, всю коробку. Кинула перед ним на стіл і сказала, щоб сам шукав, раз мені на слово не вірить. Знайшов, пішов матері дзвонити. А та: «Уже пізно! Я сама заплатила, до мене приходили з ЖЕКу».
Який ЖЕК? Сказала, що останні гроші їм віддала. Останні. На честь боргу за електроенергію. Чоловік до матері відразу поїхав.
– У мене до бабусі все ходять і газ перевірить норовлять. Лякають штрафами. Пам’ятаю, бабуся вперше мамі подзвонила і плакала, мало не на межі істерики була. Гаразд брат там недалеко був, приїхав і всіх виставив. Люблять вони (шахраї) цю справу – самотніх пенсіонерів або інвалідів обманювати.
– Люблять. Але тут справа в іншому. Шахраї сякі-такі, а папірці залишають. З печатками недійсними або бланки дивні, договору невиразні. Але хоч щось після їх афери залишається. А чоловік сказав, що його мамі взагалі нічого не дали. Виходить як. Вони їй подзвонили, вона поговорила і вдарилася в паніку.
Відразу зателефонувала нам, чоловік поки чеки шукав – ну хвилин 15 від сили. Знайшов, маму набрав, а шахраї вже прийшли, гроші взяли і пішли. Або вони десь поруч були, або свекруха бреше. Я схиляюся до другого варіанту. Вона раніше в магазині на касі по півгодини стояла і все перевіряла по чеку. А тут раз і віддала свої гроші? Не вірю!
– Може, заморочили її? Сама знаєш, які вони язикаті по квартирах ходять? Льоня, по-моєму, у тебе Міланка прокинулася.
Дівчина знову підійшла до коляски, дістала з сумки пляшку, дала дитині і стала терпляче чекати, поки дівчинка наїсться.
– Ой не знаю. Шахраї-ні шахраї. Все одно я винною залишилася. І день вимагають з мене особисто. Свекруха у чоловіка не взяла гроші. Бажає, щоб я особисто їй привезла. А я то тут причому? Пропоную в поліцію піти – верещить, що не дійде, інвалід вона. Виморожуємо до чортиків. У минулому році вона втратила гроші, якраз перед своїм днем народження. У цьому – нібито шахраї її обдурили. Нечиста тут справа, ой як нечисто!
– Олено, поговори з чоловіком. Поясни йому все. Він же не дурний, складе два плюс два.
– Не дурний. Але коли справа стосується його матері… Вона ж його звинувачує в поганому зорі. Спочатку у неї падати початок, потім – в очах двоїтися. Вона безкоштовно не хотіла йти – вимагала, щоб ми їй платну клініку оплатили. Навіть рахунок принесла. А у нас тоді тільки-тільки старший син народився, я в декреті, грошей немає. Ще кредит за машину був. Ми їй половину дали, вона ці гроші витратила, поки зарплату чекала, щоб свою половину додати. Запустила, щось у неї знайшли. А вже пізно було.
– А ви чого? Вона сама винна!
– Все, заснула. – Олена посміхнулася, прибрала пляшечку і повернулася на лавочку. – Ти це моєму чоловікові тььпоясни, що ми ні до чого. Людина повинна сама стежити за своїм здоров’ям. Я розумію – дитина, його за ручку треба до лікарів водити. Але доросла жінка з серйозними проблемами так легковажно до всього поставилася? Для мене – надзвичайне.
Тепер мій чоловік, як кругом винуватий, танцює під мамину дудку. Увечері приїде з роботи, поїдемо до його матері. Я буду вибачатися і гроші їй вручати. А що поробиш? Світ в родині дорожче. Нехай подавиться своїм грошима. Гаразд, дякую, що вислухала. Підемо ми додому. І так вже довго гуляємо.
– Дзвони, якщо що. І, ти подумай про розлучення. Далі точно гірше буде.
– Куди вже гірше? – гірко усміхнулася Олена. Вона підійшла до коляски, зняла її з гальма і покотила в бік будинку.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
