fbpx

Гіркота, обурення, гнів – ось такі в мене почуття, коли я побачила спосіб життя невістки Олени, поки мій синочок, єдина моя дитина щодня ризикує життя на передовій, у самому серці подій. А вона з дітьми що витворяє, це навіть слів добрати не можна! А цю наймичку я взагалі виставила минулими вихідними, не витримала. Ті курси – 450 гривень за годину!

Чоловік мій Василь рано полинув на небеса, тому піднімала я синочка Владислава сама. Заміж більше не вийшла, бо присвятила всю себе дитині, та й не хотіла, щоб поруч з Владом був чужий дядько.

Звичайно, хлопчику іноді бракувало чоловічого спілкування, але це намагалися компенсувати два мої чудові брати.

Владислав виріс гідним чоловіком, переїхав з нашої Миколаївщини в столицю, став офіцером.

12 років тому Владислав одружився з Оленою, у них двоє дітей, власна двокімнатна квартира у новобудові.

Старшому онукові Данилкові зараз 10 років, молодшій Дарці – 8 рочків.

Все це передісторія, щоб ви розуміли як ми живемо. Я ніколи не набридала дітям з візитами, та й світ не близький. Звичайно, іноді їздила в гості, як і вони до мене, по кілка разів на рік, на якісь свята зазвичай.

Зараз мій син зрозуміло де, він бойовий командир, дуже за нього переживаю, хвилююся і молюся.

На Миколаївщині, звичайно, не просто вже багато місяців, аде де зараз легко в нашій Україні? Я ніколи не збиралася їхати, тут мій дім, брати з родинами.

Але недавно син і невістка наполягли, щоб я зимувати таки поїхала до невістки й онуків, у них теж ситуація не набагато краще, але все ж є опалення, світло рідше, ніж у нас вимикають, та і в плані обстрілів дещо все таки спокійніше.

Ось я два тижні вже у невістки Олени, мені вони окрему спальню виділили, а самі втрьох у більшій кімнаті.

Знаєте, я навіть не знаю, як це все назвати – те, що я бачу щодня.

Гіркота, обурення, гнів – ось такі в мене почуття, коли я побачила спосіб життя невістки Олени, поки мій синочок, єдина моя дитина щодня ризикує життям на передовій, у самому серці подій, в нелюдських умовах.

А вона з дітьми що витворяє, це навіть слів добрати не можна!

Дітей три рази на тиждень возить на таксі в басейн.

Снідають канапками з червоною рибою. У холодильнику взагалі лише дорогі продукти. У то час, коли стільки людей не те що канапок таких, а даху над головою не мають!

На вечерю рази три-чотири на тиждень піцу або суші замовляють, або ж самі в кафе йдуть. Я відмовляюся, хоч і запрошували.

У онуків репетитори з англійської і математики, наче без цього не можна! Якось же вирости ми й наші діти, і освіту здобули, а тут, бачте, ніяк без найманих вчителів.

Три рази на тиждень Олена бере курси водіння, бо син їй пообіцяв взяти машину, коли на новий рік приїде у відпустку! А знаєте, скільки такі курси коштують? 450 гривень за годину!

Раз на тиждень невістка до косметолога і на масаж.

А головне – вона навіть в квартирі сама не прибирає, бо працює віддалено з комп’ютеру і дітьми займається, їй ніколи!

Але цю наймичку, вибачте, тобто жінку, яка приходить в квартиру мого сина прибирати, я не витримала і виставила минулими вихідними за двері.

Прибрала сама, щоб невістці носа втерти, але Олена не оцінила і попросила цього не робити.

Мені дуже прикро і не комфортно тут, як ви розумієте, але хочу вже побути до Нового року, адже синочок має у відпустку прийти. А потім вже додому поїду.

Дуже хочу побачити й обійняти мого Владика, а ще поговорити з ним про Олену. Ну неправильно це все, не можна так жити, особливо в такий час, як зараз!

Автор – Надія Д.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page