Ганна Петрівна натішитися не могла на внука. Ладненький такий вийшов, міцненький! Жінка в ньому прямо душі не чула.
Колись, років десять тому, її улюблений і єдиний син Роман взбрикнув у відповідь на батьківське бажання бачити його юристом і поїхав в Чехію. Спочатку не дзвонив і не писав, все ображався, батьки трохи з розуму не зійшли, але потім відтанув. Але жити лишився там, додому не повернувся.
Додому не їздив взагалі, правда став по скайпу кожен день з батьками розмовляти. Щоб не хвилювалися так сильно, мовляв все у нього там добре.
А десь років через п’ять після свого від’їзду, раптом заявив, що їде на батьківщину на завджи і не сам. З молодою дружиною.
Мати з батьком, звичайно ж, образилися на нього, але дізнавшись, що у них скоро буде внук, швидко відійшли.
Невістка Анет виявилася чудовою дівчиною, красивою, розумною і, що найголовніше, доброю. Було видно, що вона любить їхнього сина, а інше для матері було неважливо.
Молоді з півроку пожили у батьків, а після народження Дениски придбали однокімнатну квартиру. Анет, невістка Ганни Петрівни, її зовсім не цуралася, ставилася як до матері рідної. Та й жінка похилого віку прив’язалася до цієї доброї дівчини і вже не уявляла собі своєї сім’ї без неї.
Якось до Романа в гості завалився один колега з Чехії, теж наш хлопець, приїхав до батьків погостювати. Перебендя і балабол, він примудрився втомити всіх. Ночувати у молодих було ніде, тому його з цією місією відправили до батьків Романа. Гість мабуть не насолодився святом зустрічі до кінця, бо притягнув з собою пляшку заморську чеську, яку в гордій самоті розпив, бо Іванович відмовився.
А потім став говорити Ганні Петрівні дивні речі. Про те, що Роман Анет пузату взяв, що Дениско не його син, що Анет взагалі легкої вдачі. Ледве-ледве його батько Романа втихомирив.
Вранці, провівши гостя, Ганна Петрівна зателефонувала синові і попросила про зустріч поза стінами його квартири, віч-на-віч, так би мовити. У кафе, за столиком, мати почала розпитувати сина про вчорашні балачки його гостя. Виявилося, що все це було правдою. Тільки Анет була порядною, а не такою, як її описував нічний оповідач.
Це сталося тоді, коли Роман ще не був знайомий з нею. Анет працювала доглядальницею у однієї жінки і з роботи поверталася завжди пізно. В одну з таких ночей її перестріли три молодики… Оскільки у дівчини були особливості зі здоров’ям, лікарі порадили їй народжувати. Так вона і жила, в очікуванні дитинки, поки не зустріла Роман.
Зрозумівши, що між ними зароджується щось більше, ніж дружба, Анет відразу ж розповіла про ситуацію і свій стан. І пояснила, що зрозуміє, якщо Роман піде і не повернеться. А він не пішов. Він покохав її і хотів бути поруч. І чому дитина, яку носить його кохана, може бути йому чужа? Адже це її частинка! Словом, син Ганни Петрівни виявився хорошою людиною.
Коли Роман закінчив розповідь, то з якимось острахом подивився на матір. А потім відразу додав: “Мамо, я тебе, звичайно ж, люблю. Але Анет з Дениском ні за що не покину, навіть і не проси”.
Мати підійшла до сина і обняла його зі словами:
“Ну що ти, навіщо я буду тебе просити покинути мою доньку і улюбленого онука? Я пишаюся тобою, ти справжній чоловік! Ми з батьком чудово тебе виховали! А з товаришем тим більше не спілкуйся, не рівня він тобі! А ми, як і раніше, будемо щасливо жити!”
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
