Годину тому я в сльозах вискочила від невістки! Досі не можу заспокоїтися і ноги моєї у них на Святвечері сьогодні не буде! Вчора ми з Мариною склали меню на вечір, я сказала що зранку піду на ринок і дещо докуплю, а потім прийду до них і будемо разом готувати. Та про все спочатку треба розповісти.
Різдво для мене – улюблене родинне свято, з ним так багато повязано спогадів з дитинства, про бабусю і маму, всю нашу велику родину, як ми готувалися в селі, молилися, колядували, святкували, сідали за стіл з першою зірочкою – і не в якому разі не раніше!
Все залишилося в минулому, але з чоловіком і нашими двома дітьми – сином і дочкою – ми завжди старалися максимально дотримуватися традицій, за якими жили наші предки.
Минули роки. Діти наші виросли, чоловік вже на небесах. Дочка вийшла заміж і разом вони ще 15 років тому виїхали в Італію, там у них вже є дім, ростуть діти.
Син теж вивчився, одружився, переїхали вони з невісткою ще років 8 тому в Київ. а я жила в нашому селі на Чернігівщині. З минулого літа я теж в столиці, діти мене забрали ближче до себе, будинок в селі продали за копійки, син і дочка додали грошей і купили мені двокімнатну квартиру, нову, з ремонтом, оформили на мене.
Отже, це моя перша зима в столиці. Мені тут не просто, але добре, що умови хороші, близькі люди поруч – за два квартали. Район спокійний, ринок з сільськими продуктами майже біля дому і храм зовсім близько.
Як я сподівалася, що ця зима нас об’єднає навколо традицій і свят, навколо спільного родинного столу! Адже зараз такі важкі часи, що треба тільки триматися одне одного – інакше не вистояти.
Я нормально ставлюся до того, що онуки 4 і 4 років – сучасні діти, які люблять мультики й гаджети, але сподівалася, що вони навчені хоча б елементарних правил і традицій! Як я помилялася!
Вчора у першій половині дня я прийшла до невістки і ми з Мариною склали меню на сьогоднішній святвечір – 12 пісних страва, все як і належить. Визначили, які продукти маємо, а що докупити треба.
Я сказала що зранку піду на ринок і дещо докуплю, а потім прийду до них і будемо разом готувати.
Син вчора на чергування заступив увечері, то це Паша буде сьогодні лиш на 17 годину – вже до святкового столу. Сама я й в храм на службу Божу встигла, але невістку навіть не вмовляла – не піде, не те виховання.
Після церкви я зайшла на ринок, а потім з сумкою – до невістки. Але те що я побачила коли прийшла до них – це вже вибачте, моя мама у місці свого останнього спочину перекинулася.
Заходжу і бачу: невістка з дітьми сидять за столом на кухні і бутерброди з ковбасою наминають. та ще й яєчня на столі з сосисками смаженими!
Яка там перша зірочка! Не встигли очі відкрити й молитву прочитати – вже наминають. наче з голодного краю! Ну як так можна, от скажіть? Не можна було до вечора почекати?!
Навіть у моєму дитинстві ми малі чекали вечору і першої зірки, нічого не їли, тільки водичку можна було пити. Але як солодко потім було зібратися всім разом за столом, прочитати молитву, заспівати колядок – і розпочинати трапезу.
Як я сумую за тими часами! От того воно й в світі стільки зла коїться, що люди по-Божому розучилися жити!
Словом, годину тому яв сльозах вискочила від невістки й онуків! Досі не можу заспокоїтися і ноги моєї у них на Святвечері сьогодні не буде!
Автор – Галин М., м.Київ
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
