fbpx
життєві історії
Голова обертом від цих сумнівів. Я не хотіла, щоб дочка Ярина з дітьми їхала в Польщу, адже у нас у Франківську дуже нормально, спокійно. Я знаю, чим кінчаються такі розлуки. Але хто мене слухав! Ну ось тепер дочка і має. Я про все знаю, але чи втручатися? Гадаю, не буде зайвим, якщо я запишу нашу розмову на диктофон

Голова обертом від цих сумнівів. Тепер дочка і має… Я про все знаю, але чи втручатися?

Коли я сама виходила заміж, моя мати була проти. Мій наречений їй просто не подобався, хоч ти трісни.

Тому коли ми всі стали жити разом, бо грошей у нас з Макаром на свою квартиру у нас не було, спочатку було дуже важко.

Але чоловік намагався всіма правдами та неправдами показати, що він вартий того, щоб бути зі мною. Тільки ось виявилося, що він збрехав.

Якось я поїхала у відрядження на цілий тиждень. І моя мама якимось чином спіймала  Макара прямо на “гарячому”. Він мене зрадив!

Мама правду таїти від мене не стала і все розповіла мені. А потім і чоловік у всьому зізнався. На колінах повзав, благав, щоб я не кидала його. Але я не могла навіть на нього дивитися. Було гірко від усвідомлення, що мама тоді мала рацію.

У той момент я зареклася колись жити разом зі своїми дітьми та їхніми другими половинками. Всім допоможу, аби вони мали своє особисте життя. Я в нього не втручаюся.

Так і вийшло. Коли моя донька Ярина виходила заміж, я одразу сказала їй, щоб вона починала шукати житло для оренди.

Втім, Яринка й сама не горіла бажанням жити під одним дахом із матір’ю та чоловіком. Ось і правильно!

Зять мені попався добрий. Рукастий хлопець, розумний стратег і дивовижний красень. Я відразу почала думати про те, що такого, як наш Тарас, будь-яка пані захоче повести. Та доньці я про це тоді не сказала.

Зараз уже розумію, що дарма…

7 місяців тому моя дочка з двома дітьми поїхала до Польщі, зрозуміло, чому.

Ми із зятем умовляли її залишитися, бо ситуація того не вимагала. Я не хотіла, щоб дочка Ярина з дітьми їхала в Польщу, адже у нас у Франківську дуже нормально, спокійно. Я знаю, чим кінчаються такі розлуки.

Але хто мене слухав!

До того ж, Яринку покликала її давня подруга, пообіцяла допомогу.

Так чи інакше, весь цей час я жила з думкою, що мій зять може вскочити у гречку. Я намагалася частіше з ним бачитися, спостерігати за тим, чи Тарас не змінився. А влітку постійно кликала його на дачу, щоби він допомагав мені з господарством. Потрібно віддати йому належне: він ніколи мені не відмовляв.

І ось нещодавно я почала помічати, що зятю постійно хтось дзвонить. Але Тарас при мені слухавку не брав ніколи. Звичайно, я не наважилася б лізти в чужий телефон. Та й не довелося!

Якось зять таки взяв слухавку. Він думав, що я на кухні, і чемно відповів на дзвінок. Коли Тарас сказав “Привіт, котику”, я зрозуміла, що справа пахне смаженим.

По-перше, я була певна, що це телефонує не моя дочка. Час був такий, що дзвонити Тарасу вона б не стала. Їй не можна переривати роботу, адже вона знайшла у Польщі підробіток.

По-друге, котиком він мою Яринку теж не називав. У них якісь свої чудові ласкаво-зменшувальні звернення, але точно не це. Впевнена! Але не тільки звернення мене збентежило. Потім зять сказав, що приїде до цієї особи ввечері у призначений час. Я дар мови втратила.

Я не знаю, що мені робити. Найбільше на світі не хочу, щоб моя дочка страждала і розлучалася. З одного боку, розумію, що маю їй все розповісти. Але що буде, коли вона мені не повірить?

Я навіть думала написати Яринці, що захворіла. Нехай швидше приїжджає, доки не пізно!

Але буде краще, якщо Тарас у всьому зізнається Яринці сам. Тож я налаштувалася на серйозну розмову із зятем.

Якщо чесно, гадаю, не буде зайвим, якщо я запишу нашу розмову на диктофон. А раптом Тарас не послухає мене, а Яринка мені потім не повірить? Я не переживу цього.

Залишилося зібратися з духом та зробити це – поговорити з зятем. Думаю, завтра, коли він повернеться з роботи. Побажайте мені удачі!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.