Господиня вона! А ти хоч раз за комуналку оплатила, господиня? Я тебе годувати перестану, побачимо, як проживеш! Розкомандувалася вона! – вибухнула мама. Сестра їй відповіла і знову понеслося. Мене мама вмовляєвже місяць, щоб я забрала сестру до себе. Оксана при надії, їй ось-ось.
Мама свого часу допомогла мені з квартирою, а тепер вимагає взяти до себе сестру.
– Я з нею не уживаюся, – каже вона.
Мама вже місяць мене переконує, щоб я взяла до себе жити молодшу сестру Оксану, яка чекає дитину. Скаржиться, що сама вона з дочкою не уживається, тому я повинна допомогти. Але мені її забирати нікуди, у нас двокімнатна, в якій я живу з чоловіком і сином.
– Я тобі на квартиру грошима допомагала, ти мені зобов’язана, – вважає мама.
У нас з чоловіком Петром дев’ять років тому дуже гостро стояло питання з квартирою. Я чекала дитинку, а свого кута не було. Ми збирали гроші, але звістка про дитинку внесла корективи в наші плани. На окрему квартиру не вистачало, хоч ти трісни. А іпотеку брати було лячно, невідомо, що у чоловіка може трапитися з роботою.
Переїжджати до батьків, щоб назбирати грошей, теж був не варіант. У батьків чоловіка тоді з ними жила старенька бабуся і молодша сестра чоловіка, отже і так було чотири людини на дві кімнати, куди там ще ми. А моя мама тоді жила зі своїм другим чоловіком і моєю молодшою сестрою Оксаною в його квартирі. Ми хоч з її чоловіком нормально спілкувалися, але звалюватися йому на голову було б непристойно.
Тоді допомогли батьки, всі разом. Сім’я чоловіка віддала свої накопичення, а мама продала дачу, на яку толком ніхто не їздив, і теж додала нам грошей. Якраз вистачило на покупку однокімнатної квартири. Нашому щастю не було меж, хоч квартира невелика, зі стареньким ремонтом, але зате своя і не в кредит!
Зараз у нас вже своя двушка, на яку ми все-таки зважилися взяти іпотеку, коли син підріс і став нормально ходити в садок. Платити нам ще років десять, але ми зі Степаном обоє працюємо і беремо підробітки, щоб виплатити борг банку скоріше.
За ці роки чоловік мами полинув в кращий зі світів, залишивши мамі і сестрі свою квартиру, теж двокімнатну.
Як не стало її тата, сестра зовсім відбилася від рук. Мама на неї часто скаржилася, я з Оксаною скільки разів розмовляла, але сестра нікого не чує і чути не хоче. Почалися пізні приходи додому, вечірки. Навчатися вона покинула зовсім, пішла після дев’ятого в коледж, де теж майже не вчилася.
Закінчилося це все логічно – Оксана при надії в сімнадцять років. Хто татко, ми не знаємо, сестра не зізнається, каже, що це її особиста справа. Всі терміни для вирішення питання вже пропущені, тому тепер тільки народжувати.
Коли це всі дізнався, ми з мамою літрами пили валеріану і м’яту. Замаячили дуже невтішні перспективи, оскільки сестра не працює, а значить оплачувати все для дитини доведеться мамі і мені, не кину ж я її саму з цим розбиратися? До того ж, у Оксани в голові вітер, а під хвостом дим, в ролі матері я її не уявляю. Є боязка надія, що після появи малюка у голові у неї щось клацне, але я щось дуже в цьому сумніваюся, якщо вже чесно.
Сестра свій стан носить як прапор. У неї голова ні про що не болить, на всі запитання про майбутнє вона відповідає коротко – “розберуся”. З чим вона розбереться, я не знаю, ніяких намірів влаштуватися і хоч трохи попрацювати перед декретом, щоб були гроші, за нею не помічалося.
З мамою вони сваряться через день, приводи є завжди. Я в курсі цієї ситуації, тому що мама після таких конфліктів завжди дзвонить мені і скаржиться на сестру. Каже, що сил її більше немає, доведе її Оксана.
Місяць тому вони дуже сильно через щось зачепилися. Такого у них ще не було. Виявилося, що Оксанка залицяльника додому привела, і це не був тато дитини. Мама подзвонила мені і заявила, що я маю забрати сестру жити до себе.
– Я тобі з квартирою допомогла свого часу? Допомогла. Тепер і ти допоможи мені. Я більше з Оксаною жити не можу, вона мене щовечора доводить так, що у мене потім руки трусяться.
– Мамо, я з нею поговорю, але навряд чи це матиме якусь дію. Скільки вже слів сказано, їй байдуже. Нехай іде кудись на роботу і орендує квартиру.
– А й не треба з нею розмовляти. Забирай її жити до себе! Хтож її зараз на роботу візьме?
Я не зрозуміла, куди до себе я повинна забрати сестру. До себе, в сенсі, до себе в квартиру, де живуть мої чоловік і син? У нас двокімнатна, а сестра дитя ось-ось народить, через кілька місяців. Куди я її до себе можу забрати? Та й дивна логіка – вони зараз живуть в двокімнатній квартирі удвох, а тут нам доведеться штовхатися ліктями вчотирьох. Це не діло.
Мама ж заявила, що я їй зобов’язана, вона свого часу дачу продала, щоб нам з квартирою допомогти. Якби не це, то вона зараз могла б туди з’їхати і у вус не дути. Це мама лукавила, звичайно, дача там була в такому стані, що довго в ній жити було складно, особливо людині, яка звикла жити в квартирі з усіма зручностями. Але факт залишається фактом.
Мене ж такий розклад не влаштовував зі зрозумілих причин. Це доведеться сина забирати до нас з чоловіком в кімнату, а сестрі віддавати дитячу. А коли вона народить, то всією сім’єю вислуховувати плач дитини, а то і впрягатися в догляд за нею. Ми ж, нагадаю, посилено працюємо, щоб закрити іпотеку.
До того ж, Оксана сама не горить бажанням переїжджати. Вона. коли про такий варіант почула, заявила, що це і її квартира теж, тому що тато половину оформляв на неї, значить спровадити її з дому ніхто не може, вона там така ж господиня.
– Господиня вона! А ти хоч раз за комуналку оплатила, господиня? Я тебе годувати перестану, побачимо, як проживеш! Розкомандувалася вона! – вибухнула мама. Сестра їй відповіла і знову понеслося.
Мене мама вмовляєвже місяць, щоб я забрала сестру до себе, але мені такої радості не треба. Садити Оксаночку з дитиною на свою шию у мене бажання немає. Я готова допомагати в міру душевних і фінансових можливостей, але і тільки.
Порадила я мамі подумати про продаж квартири, коли Оксані виповниться вісімнадцять років, але вона розкричалася, що без доплати вона нічого не купить, а на доплату у неї грошей немає.
Я нічим не можу їм зараз допомогти. Мама хоче жити спокійно, я розумію, але робити це за мій рахунок не дозволю.
У мене є чоловік і син, комфортом яких я не буду жертвувати. Хочу швидше розібратися з іпотекою, взяти кредит і віддати мамі гроші, якими вона мені свого часу допомогла, нехай вирішують своє квартирне питання. Зробила б так і зараз, але можливості поки немає. добре, хоч Петро мене втішає і підтримує, а то мама, відчуваю, скоро зі мною спілкуватися перестане, адже я не кинулася виконувати її забаганку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
