– Оскільки у нас все вже розплановано, то кожен з вас повинен додати ще по 1500 гривень!
Є у нас родичі далекі, майже сьома вода на киселі. Не-знаю-скільки-юродний дядечко Сергій і його дочка Тома. Працював дядько Сергій багато років далекобійником, родину на собі тягнув. Дружина Марина вся в прикрасах, доньці квартиру купив, машину.
Тамарочка все пальці гнула:
– Яка я молодець, все у мене є, всього сама досягла. Не те, що ти: сама злиденна і заміж за такого ж вийшла.
На тому наше спілкування і припинилося. Легко вихвалятися, якщо все тобі принесено на блюдечку з блакитною облямівкою. Не всім щастить, не у всіх є тато, який все купить.
Мене виховувала тільки мама, тата рано не стало. Вона гнулася на двох роботах, ніхто ніколи не допомагав ні їй, ні мені.
Я вийшла заміж, ми живемо в маминій квартирі, а вона – на дачі, квіточки вирощує та гриби збирає на продаж.
Нещодавно намалювалася Томочка. Мамі подзвонила і запросила нас на своє весілля. Я здивувалася запрошенню – не спілкувалися ми років шість. Не подружки, не близькі родичі. І я відмовилася, вірніше – попросила маму мою відмову передати. Тоді Тамара сама мені подзвонила:
– Ти мусиш прийти, буде весело. І взагалі, хто старе згадає, тому сама знаєш, що буде. Всі там будуть – і тітка Маша з дітьми, і дядько Гриша з сином. І навіть тітка Ксеня з Ужгороду приїде. Як не для мене, та хоч з родичами нашими спільними побачитися.
Та й чоловік насів:
– Давай сходимо, відпочинемо, розвіємося. Весілля – все-таки подія!
Я подумала – а чому б і ні? Сукня в шафі новісінька припадає пилом, в доступному для огляду майбутньому – так їй там і висіти, міль приманювати. І я дала згоду.
Тамара зраділа:
– Готуй 10 тисяч, це з тебе і чоловіка. І з мами твоєї 5. Все, чекаю!
Сказати по правді, на весіллі я не була ні разу в житті, навіть на власному – ми з чоловіком просто розписалися з метою економії коштів. Тому в сумах, які прийнято дарувати, я не орієнтуюся зовсім. А ще мама, зі своїм захопленням:
– Уявляєш! Близько тисячі запрошених? Не весілля, а справжнє стовпотворіння! І це з нас, з далеких – по п’ять штук, а з близької рідні, подейкують, Томка в кілька разів більше просить!
Я подумки присвиснула – з тисячі чоловік та по п’ять тисяч гривень – сума ого-го виходить. Це ж скільки вона на весілля витратити хоче? Але це не моє діло. Я збиралася піти і повеселитися, а не заздрити.
Торжество відзначали на природі: розставили намети, запросили виїзного реєстратора, накрили столи.
Гроші збирали на вході, ретельно записуючи і перераховуючи суми. Тисячею людей там і не пахло, а гостей 300-350 зібралося. Чесно кажучи, «Весілля» – занадто гучна назва для подібного дійства: на столах стояло по одній пляшці найдешевшої “біленької”, якісь канапки і порізані ковбаса з лимоном, ну ще оливки в піалках. У мене в студентські роки вечірки вічно голодних гризунів науки багатше проходили.
Наречена в простому білому сарафані постукала виделкою по чарці:
– Мав Федір Степанович прилетіти з Іспанії, не приїхав – рейс затримали. Він обіцяв 50 тисяч подарувати. А оскільки у нас все вже розплановано, то кожен з вас мусить підійти до тієї жінки, якій ви гроші віддавали, і додати ще по 1500 гривень! Проходимо, не затримуємо!
Серед гостей почулися неприємні висловлювання і поголоски. Хтось хоробрий викрикнув:
– Це ви нам ще доплатити повинні! Де гаряче? Де конкурси? Де шампанське? Не соромно стільки грошей з нас взяти було? Та червона ціна цього цирку – тисяч двадцять, не більше! Зовсім совісті немає! Гроші поверни!
– Так-так, ганьба! Хіба це весілля! – закричав якийсь чоловік.
– Соромно! Всього ящик “біленької” на таку ораву купили! – вторив йому співрозмовник.
– Гроші поверніть!
– Так-так: повертайте!
– А ще багатії! Я думала, хоч поїмо нормально!
Гості розійшлися не на жарт.
Томочка розплакалася, схопила чоловіка, забрала гроші у жінки-скарбника, стрибнула в машину – і більше молодят ніхто не бачив.
Засмучені, злі і голодні гості зібралися розходитися по домівках. Хтось вирішив подивитися, що там на імпровізованій кухні: з десяток палок ковбаси, кілька банок з оливками і сітка з лимонами. І так, пляшок нарахували рівно ящик найдешевшої “біленької”.
Додому ми з чоловіком і мамою приїхали ні з чим. Це були найбездарніше витрачені гроші в моєму житті. А сьогодні Томочка скинула мені електронною поштою реквізити своєї карти і зажадала перевести їй 1500 гривень, за себе, чоловіка і маму. З поміткою: «Ви недоплатили». Сміялися ми з чоловіком довго. Скинули їй гривню, сміху заради, і коментар написали: «Здачу повернеш».
Подейкують, дядько Сергій з нареченим дочки посварився, ось і відмовився весілля оплачувати. А гості вже запрошені, ось і вирішили Томочка з мамою грошиків зірвати по-швидкому. За найскромнішими підрахунками, забрала Тамара з собою немало. Талант – ящик “біленької” за такі гроші продати! Вчитися і вчитися у неї таким, як ми, я вам скажу.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!