fbpx
життєві історії
Гроші у родині – це добре. Але гроші бувають різні. Купувати квартиру? Я давно йому пропонувала взяти іпотеку. Не самим жити там, а під оренду. А в нас діти! Я не хочу, щоб вони, як ми оце, поневірялися. Не хочу через те, що основна сума — його спадок, точніше залишки. І його родичі будуть говорити, що я таки урвала шматок. І, звичайно, з’явиться Алла Кирилівна на порозі квартири сина

Гроші у родині – це добре. Але гроші бувають різні. У мене такий незвичайний випадок, що потрібна порада.

Коротко про себе. Із чоловіком Максимом ми разом без кількох місяців уже 17 років. У нас двоє чудових діток. Почали зустрічатися і майже одразу зійшлися жити разом. Я навчалася на першому курсі, Максим уже працював.

В обох нас батьки прості робітники, тому зростали що я, що Максим у скромних умовах, без надмірностей. Різниця лише в тому, що він виховувався у повній сім’ї, а мене виховували старша сестра з чоловіком. Мама жила окремо, батько з іншою родиною теж окремо.

Про своє житлоу нас з Максимом не могло бути й мови, оскільки купити його і зараз багатьом не під силу.

Жили ми то в моєї мами в однокімнатній квартирі за містом, з бабусею і молодшою ​​сестрою. Спали спочатку на підлозі на кухні, потім на дивані на кухні. Періодично ночували у його батьків у місті. Так було швидше і простіше добиратися на навчання та роботу, там чоловік має свою кімнату. Я до останнього не погоджувалась, щоб не жити з ними, відчуваючи неприязність майбутньої свекрухи.

Та зрештою, через чотири роки спільного життя перед весіллям, коли ми вже чекали першу дитину, я переїхала туди, у квартиру до батьків Максима. Свекруха Алла Кирилівна не давала мені слова сказати, говорила неприємні речі і відверто мене ігнорувала.

Вона до останнього сподівалася, що ми з Максимом розлучимося. І, мабуть, і досі тішить себе цією надією. Взагалі, за її словами, я не гідна її сина, батьки у мене ніякі, нічого за душею у них немає. А от свекор був у мене найкращий. Із сестрою чоловіка були звичайні стосунки, досить привітні.

Я не конфліктувала ні з ким, бо була вихована з повагою до старших. Терпіла і плакала, не розуміючи, чим я заслужила таке ставлення. Настав той день, коли стався конфлікт. Я зібрала речі та поїхала до мами. Майбутній чоловік – зі мною.

Найщасливіший рік ми прожили з мамою, душа в душу. За збігом обставин я вмовляю Максима переїхати до мого батька, тато запропонував сам, оскільки розійшовся зі своєю пасією. Я не хотіла утискати маму, адже тепер вона спала на дивані на кухні, тому погодилася на пропозицію батька.

І до цього дня ми живемо з моїм батьком. Я не хотіла спілкуватися зі свекрухою, але моя старша сестра вплинула на мене, вмовила, говорила, що це мама мого чоловіка. І я продовжувала терпіти це спілкування з Аллою Кирилівною заради чоловіка.

І лише 3 роки тому я змогла набратися сміливості та почати їй відповідати на «шпильки». Було дуже складно після стількох років терпіння і мовчання. Результат був миттєвим — вона почала думати, хоч і через раз, що казати.

Вже кілька років Алла Кирилівна жила сама в чотирикімнатній квартирі. Тому постало питання придбання однокімнатної: менше за комуналку буде платити. Я ніколи не лізла у ці питання. Це не моє. Так би мовити, стежила за процесом із боку.

До речі, сестра чоловіка Марина вийшла заміж за гідного, на думку свекрухи, чоловіка. Тобто за багатенького. А в сина житла свого досі немає, а вже четвертий десяток.

Хоча ми ніколи ні в кого нічого не просили. Будинок батька можна сказати заново відновили, відбудували після вогню. Батько пропонував переписати хату на мене, я відмахнулася: хай буде як є. Ми викупили ділянку поруч, у мене в планах поставити там будинок уже скоріше дітям.

Але повернемося до суті. Квартиру свекрухи продали. Все вирішували Алла Кирилівна та її дочка. Вирішили купити матері однокімнатну, а половину грошей віддати моєму чоловікові нам на двокімнатну на квартиру. І згодом однокімнатна залишиться його сестрі.

Свекруха одразу попросила у сина 100 000 гривень на ремонт. Їй не вистачить. Люблячий син не відмовив. Мені випадково проговорився. Потім ще просили. Не дав. Зрештою, сестра попросила половину, він віддав. А самому навіть на однокімнатну не вистачить. Каже, давай з матір’ю купимо бодай однокімнатну. А я не хочу.

Додам, що я чекала каверзи з боку його родичів. І я чекала ситуації, щоб розірвати спілкування з ними остаточно, бо такі взаємини мене пригнічують, я почуваюся спустошеною. І для мене це стало приводом не спілкуватися. Скоро вже рік, і я чудово почуваюся.

Головне питання у цій ситуації — що робити? Купувати квартиру? Я давно Максиму пропонувала взяти іпотеку. Не самим жити там, а під оренду. А в нас діти! Я не хочу, щоб вони, як ми оце, поневірялися. Так би ми щось назбирали поступово.

Але й не хочу купувати через те, що основна сума — його спадок, точніше залишки. І його родичі будуть говорити, що я таки урвала шматок. І, звичайно, з’явиться мама на порозі квартири сина.

Хочеться почути вашу думку. Готова до будь-якої критики, сподіваюся з вашою допомогою прийму найкраще рішення як для себе, так і для своєї сім’ї.

Як би ви вчинили?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!