Мама моя вважає, що гроші нам із чоловіком легко дістаються, тому я зобов’язана ділитися із сестрою.
– Гроші вам, що там казати, самі у руки скачуть, ви ж нічого не робите, – говорить моя мама. – Ну що то за робота – сидячи вдома перед екранами? Просто даром вам ваші тисячі дістаються, тому, Оленко, ти просто маєш сестрі допомагати, їм зовсім скрутно. А у вас навіть діток поки на обрії не видно. Кататися курортами, коли племінникам важко, це просто не по совісті!
Моя мама свято впевнена, що нам із чоловіком гроші з неба падають, а ми їх піднімати ще лінуємося. Оскільки ми не напружуємося, щоб заробити, то я просто повинна утримувати свою молодшу сестру, якій у житті так важко доводиться.
Але нам із чоловіком гроші просто так ніхто не дає, ми працюємо лише віддалено.
Мені здається, що вже весь світ зрозумів, що робота віддаленно – це та сама робота, тільки не з офісу. Весь світ, крім моєї мами, та й сестра Аліна їй підспівує, але в неї свій інтерес.
Ми з чоловіком увійшли до такого формату роботи давно, до всіх цих подій. Ігор у мене програміст, бухгалтер-економіст. Квартира у нас у провінційному містечку, де зарплати – сльози, зате ціни майже столичні. Свого часу ми працювали як більшість людей в офісах, але потім зрозуміли, що треба або переїжджати, або шукати інше рішення, так жити неможливо.
Переїжджати до великого міста не хотілося. Ми з чоловіком не любителі мегаполісів з їхніми вічними пробками, шумами, вихлопами та іншими принадами життя. Приїхати на тиждень – так чому б і ні. А ось постійно жити у такому ритмі вже важко. Це я зрозуміла ще під час навчання в університеті. Ігор повністю розділяє зі мною точку зору.
Великі міста нам не підходять, визначилися ми, а переселятися до іншого маленького – міняти шило на мило. Тоді ми почали вивчати можливості збільшити дохід без переїздів. Найочевидніший варіант – робота через інтернет. Почали пробувати себе у цьому напрямку.
Вийшло у нас не відразу, давалося складно. Звільнитися з основних робіт, які нас на той час годували, і спрямувати всі сили на роботу через мережу ми не могли, треба було якось підстрахуватися, щось їсти, чимось платити за квартиру та інтернет. Тому ми продовжували ходити на звичайну роботу, а після неї займалися другою, у мережі.
Приблизно через рік ми зрозуміли, що ми можемо звільнятися зі старих місць, віддалена зайнятість нас вже цілком годує. Зараз ми впевнено почуваємося у цій сфері. Чоловік працює на американську компанію, я веду кілька фірм, дві з яких у Китаї.
Через різницю часових поясів у нас нестабільний графік. До того ж, мені доводиться постійно бути на зв’язку. Натомість є свобода дій. Захотіли на море, взяли квитки, літній одяг та ноутбуки з телефонами та полетіли у теплі краї. Звичайно, ми і там працюватимемо, але зміна обстановки та можливість під час перерв поплавати в морі дуже прикрашає будні.
Мама, яка все життя проробила на заводі, досі не може зрозуміти, як можна працювати, коли ти валяєшся вдома у подушках.
– Нісенітниця якась. Працювати треба на роботі, а ви вдома валяєтесь. Незрозуміло, за що вам платять, – пхикала з подивом мама.
У приклад мені наводилася сестра Аліна, яка працювала помічником якогось фахівця в якійсь компанії. Ось вона працює, на думку мами. Щоранку в офіс, а ввечері додому, як у порядних людей.
Я спочатку намагалася щось пояснювати, доводити, а потім махнула рукою, толку з цього всього? Простіше погодитися, що нам з Ігорем з неба падають гроші.
Нещодавно стало відомо, що сестра при надії, бо терміново виходить заміж. Не знаю, чи планували вони взагалі одружуватися, чи так вийшло, але факт лишається фактом – буде весілля. Ми з Ігорем запрошені.
Дарувати ми вирішили гроші, молоді явно краще за нас розберуться, на що їх можна витратити. У конверт ми збираємось покласти 50 тисяч гривень. Як на мене, дуже пристойний подарунок.
Вчора я заходила до мами, зайшла розмовляли про весілля сестри. Мама спитала, що ми даруємо, я сказала, що гроші й озвучила суму.
– Усього? При твоїх заробітках ти могла б і більше єдиній сестрі виділити, – скривилася мама.
Я здивувалася, а мама продовжила.
– Я ось про що хотіла поговорити. Аліна у декрет піде, а на одну зарплату зятя вони не виживуть. Я допомагатиму, але з моєю зарплатою це смішні суми. Тож ти маєш допомагати сестрі.
– Чим допомагати? Грошима?
– Ну так. У вас поки що дітей немає, тож допомагатимеш сестрі та племінникам, їх одразу двійко буде.
Мама додала, що двадцяти тисяч гривень на місяць буде достатньо. Сума змусила глибоко вдихнути. Та у нас середня зарплата по місту нижча. З чого я розкидатимуся такими грошима?
– Їм іпотеку треба брати, на щось жити. На них гроші з неба не валяться, як на вас! Тому так, ти мусиш допомагати сестрі. Ну, посидиш за своїм комп’ютером трохи довше, тобі навіть виходити нікуди не треба.
Мама все ще вважала, що гроші нам дають просто так, за те, що ми просто валяємось удома і дивимося в монітор.
– Між іншим, я працюю, мій чоловік працює. І робимо ми це явно не для того, щоб утримувати Аліну та її сімейство, хоча я за неї, звичайно, дуже рада.
– Не сміши мене, працюють вони! Ось я працюю! Сестра твоя працює, зять теж, а ви з чоловіком якоюсь нісенітницею займаєтеся за великі гроші. Шалені гроші, ними гріх не ділитися!
Я припинила цю безглузду розмову. Доводити мамі, що я працюю і ця робота нелегка, сенсу немає. За стільки років не зрозуміла, надалі вже точно не зрозуміє. Тим більше, маму і її дкмку підтримує сестра і купа колег по роботі. Сестрі просто вигідно, зрозуміло, на моєму тлі вона виглядає прямою трудяжкою. А інші, як і мама, не розуміють, що можна працювати не тільки біля верстата.
Допомагати Аліні я, можливо, буду, але явно не на таку суму, яку озвучила мама. У мене своя сім’я, свої витрати та взагалі своє життя. У нас зх Ігорем свої житло є, але я теж і дітей хочу, і ще багато чого.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
