fbpx

Григорій сів за стіл їсти котлети-напівфабрикати з гречкою. Звичайно, чоловік скривився. Григорій повертався з роботи незадоволеним, оглядав кімнати, завалені іграшками, казав: “Хоч би борщу зварила. І чим ти весь день займаєшся?” Мій чоловік був цілеспрямованим, амбітним, тримав два магазини і авто майстерню. Але щасливою мене це не робило. Я більше не ходила на каву з подругами і взагалі нікуди не ходила. Трохи згодом мене можна було зустріти на вулиці лише з коляскою, у якій спала чи бавилася маленька Соломійка. З появою дитини у мене зникла можливість працювати в офісі, і ті подруги-колежанки, які були у мене раніше, зовсім зникли. Все так закрутилося, що я навіть мамі і сестрі телефонувала дуже зрідка. Я більше не упізнавала себе у дзеркалі. З нього на мене дивилася стомлена жінка зі згаслими очима, зблікла і посіріла, набагато старша за мене справжню. І виглядала вона набагато старша. А дітей вже було троє

Мій чоловік був цілеспрямованим, амбітним, тримав два магазини і авто майстерню. Але щасливою мене це не робило. Я більше не ходила на каву з подругами і взагалі нікуди не ходила. Трохи згодом мене можна було зустріти на вулиці лише з коляскою, у якій спала чи бавилася маленька Соломійка.

З появою дитини у мене зникла можливість працювати в офісі, і ті подруги-колежанки, які були у мене раніше, зовсім зникли. Все так закрутилося, що я навіть мамі і сестрі телефонувала дуже зрідка.

Я більше не упізнавала себе у дзеркалі. З нього на мене дивилася стомлена жінка зі згаслими очима, зблікла і посіріла, набагато старша за мене справжню. І виглядала вона набагато старша. А дітей вже було троє.

Наша квартира дуже змінилася:  трьома дітьми складно підтримувати ідеальну чистоту. Мене оточували відчно розкидані фломастери і розмальовки, а поки я щось робила на кухні, середня і старша дитина продовжували розкидати іграшки.

Але так було заведено в нашій родині. Поки чоловік на роботі, я прибираю, перу, готую, стежу за дітьми. До того ж, у вільну хвилину підробляю за своєю спеціальністю – перекладачем.

Просто виявилося, що грошей мого чоловіка ледве вистачає, щоб утримувати всю сім’ю, якісь там проблеми виникли з його бізнесом.

Григорій повертався з роботи незадоволеним, оглядав кімнати, завалені іграшками, казав: “Хоч би борщу зварила. І чим ти весь день займаєшся?”

Я все частіше відчувала, що мені не місце поруч з цією людиною і живу не своє життя. А виходу я не бачила.

Пам’ятаю, як Григорій сів за стіл їсти котлети-напівфабрикати з гречкою. Звичайно, чоловік скривився, сказав, що гречка прісна і недосолена. Пожартував, мовляв, навіщо йому така дружина, яка навіть готувати не вміє.

Вранці я подзвонила давній знайомій і запросила на прогулянку в парк. Я так скучила за прогулянками! Кавою, бузком, жіночими розмовами.

Мій чоловік, втомлений після важкого трудового тижня, на прогулянки з дітьми ніколи не ходив. І добре, бо мені з ним проводити час все більше не хотілося. Я зрозуміла нарешті, що поруч з цією людиною з веселої колись дівчини я перетворилася на сіру жінку.

Оч вже розкривалися. Я бачила, що чоловік її не цінує і не рахується з моєю думкою, моїми бажаннями і прагненнями. І з цим треба було щось робити.

Минуло кілька років. Зараз я – нова жінка, яка притягує погляди. В гарному одязі, з легким, але якісним макіяжем, широкою посмішкою. Скажете, як це можливо? Відповідь простіше не буває.

Діти вдома з чоловіком. З моїм другим чоловіком Станіславом. Та й дітки вже дуже підросли і стали самостійними. З Григорієм ми 6 років тому розлучилися.

Просто Гриша знайшов собі іншу – юну паняночку без дітей і без освіти. Яка від нього через два роки пішла. Нашим дітям він справно платить аліменти і бачиться зі своїми двома синами та дочкою. Більше нас нічого не пов’язує.

Звичайно, мені було неймовірно важко, але я не хочу про це згадувати і зараз я рада, що так вийшло. Я більше не погана дружина, яка би сама від чоловіка все-таки не пішла – не наважилася б. А тепер я у щасливому шлюбі і все у мене чудово. Мене кохають і цінують.

Нове сімейне життя стало для мене справжнім відкриттям. Виявилося. що я не обов’язково маю носити важкі сумки з продуктами з супермаркету. Навіщо, якщо можна разом із чоловіком поїхати на машині та закупитись? А якщо я щось забуду чи не встигну зробити – це зовсім не привід для конфлікту.

Ніхто не скаже, що я недолуга мати, якщо мені захотілося зустрітися з давньою подругою у кафе чи піти в театр і залишити дітей на чоловіка. І ніхто не буде мені телефонувати кожні 10 хвилин, перевіряючи і запитуючи, де я, з ким і коли повернуся додому.

А якщо немає сил готувати – завжди можна замовити піцу, сходити в кафе, зварити пельмені. Добре, що наш спільний зі Станіславом заробіток все це дозволяє.

Мені вдалося і дітей виростити, і до роботи повернутися завдяки підтримці чоловіка. Він щиро мене любить, цінує, допомагає буквально у всьому, знайшов підхід до всіх дітей. Тепер я оточена турботою і підтримкою, люблю і поважаю себе.

Ось вам сила любові. Одного хочу побажати всім жінкам – вірте в себе і не чекайте стільки, скільки чекала я, якщо ви не щасливі.

Бо життя коротке і одне, а ви варті того, що б радіти кожному дню!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено

You cannot copy content of this page