fbpx
життєві історії
– Хіба ми так її виховували? – ледь не плаче Вероніка Михайлівна. – У неї перші серйозні стосунки практично! І ось так себе не поважати! Ні квітів, ні романтики, ні залицянь. Відразу варити борщі і прибирати! Та ще й «платити навпіл» квартиру! Про одруження там не йдеться взагалі, наскільки я зрозуміла. Вона прекрасно знала наше ставлення до таких речей. Я їй сто разів говорила: співжиття – це принизливо для дівчини! Хочеш сім’ю – будь ласка: реєструй шлюб і живи!

– А я вважаю, що дочка цим своїм вчинком просто наплювала в душу нам з батьком! – ледь не плаче п’ятдесятилітня Вероніка Михайлівна. – Вона прекрасно знала наше ставлення до таких речей. Я їй сто разів говорила: співжиття – це принизливо для дівчини! Хочеш сім’ю – будь ласка: реєструй шлюб і живи. Як дружини, а не прислуги!

Дочки Вероніки Михайлівни, Юлії, двадцять два роки, нещодавно вона отримала червоний диплом бакалавра, працює, планує з вересня вступати до магістратури. Загалом, відмінниця і просто красуня.

– Дочка пішла наперекір: два місяці тому переїхала до чоловіка, хоча ми з батьком були категорично проти такого! Так, і проти цього конкретного чоловіка і проти цивільного шлюбу в її віці. Вона це знала і все одно зробила по-своєму. Тепер ми з нею не спілкуємося! Нехай як хоче!

Мама з татом раніше в Юлі обожнювали. Сама поступила до обраного вузу на бюджетне відділення, добре вчилася, підробляла за фахом і з працевлаштуванням після закінчення бакалаврату у дівчини не було проблем. У компанії її взяли з задоволенням на повну ставку.

Саме там, на роботі, Юля і познайомилася з Андрієм.

Роман був звичайним хлопцем. Уже через місяць Юля зібрала валізу і заявила батькам, що переїжджає до молодої людини на постійне місце проживання. Андрій знімає квартиру поруч з офісом і це дуже зручно. До того ж, якщо вони будуть жити удвох і платити навпіл, то вийде ще й дуже вигідно…

– Хіба ми так її виховували? – ледь не плаче Вероніка Михайлівна. – У неї перші серйозні стосунки практично! І ось так себе не поважати! Ні квітів, ні романтики, ні залицянь. Відразу в прислуги: варити борщі і прибирати! Та ще й «платити навпіл»! Про одруження там не йдеться взагалі, наскільки я зрозуміла. Чого все це?

Батьків Юлі дуже образив той факт, що знайомитися з ними Андрій не вважав за потрібне, їхати “на оглядини” відмовився навідріз – навіщо, мовляв, це треба?

– До мене взагалі таке в голові не вкладається! – скаржиться Вероніка Михайлівна. – Ми його запросили, чекали з накритим столом. Я готувалася! А він навіть не з’явився… Я не розумію, за кого він взагалі тримає нашу дочку в такому випадку?

Вероніка Михайлівна вважає себе ображеною.

– Загалом, ми з батьком сказали їй: підеш, мовляв, можеш не повертатися! Вибирай зараз: він або ми! Вона свій вибір зробила! І вибрала не нас…

Юля знала, звичайно, своїх батьків і їх консервативні погляди на шлюб і сім’ю, але такої бурхливої ​​реакції на свій переїзд не очікувала. Мати не розмовляє з нею вже два місяці.

– Я доросла людина, маніпулювати собою не дозволю! – знизує плечима Юля. – Це не їхня справа. А ультиматум – це взагалі смішно. Не хочуть спілкуватися та й нехай. Це моє життя!

***

– Ти не права! – умовляє Вероніку Михайлівну подруга. – Юля – твоя дочка. Яка різниця, з ким вона живе і чим займається? Була б жива-здорова та й добре. Вона не робить нічого поганого. Які бойкоти, ви з глузду з’їхали? Двадцять перше століття на дворі. Вона доросла, повнолітня дівчина, це її життя. Зараз всі молоді так живуть…

– Все нехай живуть як хочуть! – відмахується Вероніка Михайлівна. – Ми свою дочку виховували не так. Вона проміняла батьків на цього мужика…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook