fbpx
життєві історії
Хіба справді ми з Романом поводимося не по-родинному? Справа в тому, що нам дорікає рідня з обох сторін, що ми не телефонуємо щодня батькам, мало допомагаємо, їдемо кудись на всі свята. Не беремо участі в батьківських ремонтах, а летимо на море, не дали он грошей на машину. Я дзвоню мамі і тату десь раз на тиждень. Ось і зараз всі нами не задоволені, бо ми в Карпати на Новий рік. – Відламана гілка, – каже мама

Хіба справді ми з Романом ведемо себе не по-родинному? Справа в тому, що нам дорікає рідня з обох сторін, що ми не телефонуємо щодня батькам, мало допомагаємо, їдемо кудись на всі свята. Не беремо участі в батьківських ремонтах, а летимо на море, не дали он грошей на машину. Я дзвоню мамі і тату десь раз на тиждень. Ось і зараз всі нами не задоволені, бо ми в Карпати на Новий рік. – Відламана гілка, – каже мама

У мого чоловіка – дві сестри старші, у мене – брат, теж старший. Одружилися ми з Романом шість років тому. Підростає трирічна донечка Соломійка.

І так якось склалося, що нам з Ромою у нашій родині так добре, комфортно і затишно, що ми трохи віддалилися від своїх рідних: батьків, братів-сестер, інших родичів.

Ну, як віддалилися, Просто не дзвонимо щодня і не звітуємо, що робили, як пройшов день, куди ходили і що їли, чим займалася Соломійка. А зовиці і мій брат саме так і роблять, телефонують батькам по три рази на день, постійно заходять-заїжджають в гості. Тому вони хороші, а ось ми “не такі”.

Я дзвоню батькам приблизно раз на тиждень, чим викликаю велике невдоводення у мами, вона мені одразу висловлює, що так чинити не правильно, що я про них зовсім не думаю. Живуть вони у сусідньому районному центрі, їздимо ми до них разів 3-4 на рік, а решту часу живемо своїм життям. Хіба це не погано?

Родичі не розуміють, як це, мовляв, так, що ми майже завжди відмовляємося приїхати до них на якісь родинні свята і події, дні народження тощо. А нам замість цих посиденьок у колі рідні цікавіше поїхати кудись на вихідні чи святкові дні своєю родиною, а не сидіти з ріднею за столом по 6-7 годин, як це у них прийнято. Ну от що в цьому цікавого? Нам краще побути просто втрьох, провести вільний час одне з одним, адже нам не часто випадає така можливість. Рома багато працює, та і я на роботу вийшла вже, тому ми тішимося кожній нагоді насолодитися спілкуванням і нам не хочеться ніяких компаній, от правда.

Зараз у моїх батьків ремонт, а ми замість їхати допомагати, злітали на тиждень у Єгипет на море у листопаді. Так брат зі мною взагалі не розмовляє, та й батьки дмуться досі. От брат з дружиною хороші, вони кожного дня їм чимось допомагають. Так вони живуть не далеко і навіть годуються тоді за рахунок батьків, коли у них по кілька днів бувають. Так я ж нічого їм не кажу, не висловлюю свою думку, то їхнє діло. Мені ж всі не втомлюються повторювати, кажуть, що ми як не рідні, мама взагалі недавно заявила, що я – відламана від родового дерева гілка. Як вам?

Свекри мої, Ромині батьки, пів року тому взяли машину нову в кредит. А потім, щоб швидше виплатити його з мінімальними відсотками, у всіх рідних позичили гроші. Зверталися і до нас, але ми не дали, бо якраз на море відкладали.

І от мені щиро цікаво, чи дійсно ми з Романом поводимося не по-родинному? Що ми такі-сякі, раз не телефонуємо щодня батькам, мало допомагаємо, не їдемо на всі свята до них на гостину, не відсилаємо по 10 світлин Соломійки на день?

Ось і зараз всі на нас надулися, бо ми не хочемо їхати на Новий рік до жодних з батьків, а вирішили поїхати з родиною друзі в Карпати на лижі. Друзі домовилися зі своїми знайомими за будиночок, харчування. ми вже погодилися і забронвали місце. Ми ще не були в цьому місті, на лижному курорті взагалі не були ще жодного разу, а тут якраз нас запросили добрі знайомі Романа по роботі і ми погодилися. Гріх? Ну, принаймні так вважає наша рідня.

Ось такі ми «неродинні», і нам постійно говорять, що ми живемо лише для себе і ні про кого не думаємо. Але хіба це не правильно – жити своїм життям, своєю сім’єю? Адже ми вже виросли, випурхнули з гнізд, як кажуть, ні у чому від них не залежимо і не зобов’язані звітувати мамам і татам за кожен свій крок і слухатися їх у всьому, наче ми досі малі діти.

Чи я все ж таки не права? Поступитися своїми бажаннями зустріти Новий рік так, як ми хочемо, і лишитися з близькими?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com