Почну спочатку. Коли Ігор зробив мені пропозицію, ми з ним не обговорювали фінансових питань. Я просто вийшла заміж за коханого чоловіка, не знаючи, що чекає на мене далі. Кохала його.
Але у побуті Ігор виявився дуже складною людиною. І особливо це виявлялося у розподілі зароблених грошей.
«Економія сімейного бюджету – основа всіх основ!» – любив повторювати мій чоловік.
Треба сказати, що він заробляє пристойно. Та я на свою зарплату я навіть в цей час поскаржитися не можу.
Однак проблема в тому, що всю мою получку Ігор забирає. Тільки він розпоряджається тим, як ми витрачаємо гроші. Чоловік контролює кожну копійку в буквальному значенні цього слова.
Пам’ятаю, як він вичитував мене за те, що на касі мені неправильно дали здачу, бо мають ще копійки. А коли я сказала, що іноді касирки їх не дають, бо їх просто нема в касі, і я до цього нормально ставлюся, він влаштував цілу сцену. Мовляв, чому це я дозволяю магазинам обманювати себе.
Мені доводиться економити на всьому. На роботу беру їжу у своїх лоточках, доки колеги дружно обідають у кафе по сусідству. Ігор вважає, що це марнотратство та зайве витрачання грошей. Обід можна приготувати наперед удома.
В офісі я почуваюся білою вороною. В обідню пору сиджу сама і жую свою їжу з судочків.
Піти щось собі купити я теж не можу. У мене просто немає грошей. На шопінг та за продуктовими покупками ми з чоловіком ходимо разом. Платить він завжди.
А якщо потрібно вибігти до магазину біля будинку, то я прошу у Ігоря гроші на щось конкретне, потім віддаю чек, щоб він звірив усе.
Пишу це і сама собі не вірю: чому я терплю це? Адже ненормально, коли чоловік не довіряє своїй дружині. Я вже намагалася говорити з Ігорем. Він вважає, що так ми зможемо накопичити на щасливу старість. Але який у цьому сенс, якщо решту часу доводиться себе обмежувати? Та й чи взагалі з таким сьогоденням чи буде у нас та старість?
Щоправда, Ігор не вважає це за обмеження. Сам він живе дуже просто, може місяцями ходити в одному і тому ж взутті, поки повністю його не зносить. У нього всього кілька пар шкарпеток та іншого одягу небагато.
На дні народження чи у гості ми практично не ходимо. Мені просто соромно приносити іменинникам напівпорожні конверти чи набір якогось дешевого посуду.
Я завжди відчуваю себе якоюсь не такою, ніби ми живемо дуже бідно і нічого не можемо собі дозволити. І це при тому, що ми маємо свою квартиру, платити за оренду якої не потрібно. Коли я питаю, де всі наші гроші, Ігор відповідає, що він поклав їх на рахунок під відсотки.
Звучить, звісно, непогано. Але я хочу жити тут і зараз! Я боюся уявити, що буде, якщо у нас народиться дитина. Чоловік і на малюкові економитиме? Я не дозволю цього.
Починаю все частіше думати про те, що я живу не з тією людиною. І водночас думки про розлучення лякають мене. Не знаю, що робити.
– Хіба ж можна розлучатися в такий час? – говорить мені мама й переконує зачекати, потерпіти. Можливо, вона й права?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
