fbpx
життєві історії
Хлопець соромився своєї матері. Він вважав її старенькою. Йому було сімнадцять, а їй уже шістдесят. Та ще й таке ім’я дала — Омелян. У дитинстві всі дражнили. Це зараз він собі прізвисько вигадав, а раніше якось із цього приводу переживав

Омелян знову не ночував удома. Вкотре посварився з матір’ю. Точніше кричав він, стукав ногами, а мати тихим голосом умовляла його не злитися. Набридла прямо.

Хлопець соромився своєї матері. Він вважав її старою. Йому було сімнадцять, а їй уже шістдесят. Та ще й таке ім’я дала — Омелян. У дитинстві всі дражнили. Це зараз він собі прізвисько вигадав, а раніше якось із цього приводу переживав.

У всіх довкола були молоді, швидкі на ногу батьки, а йому дісталася старенька. У дитинстві він цього не помічав. Було, щоправда, кілька разів діти в дитячому садку казали, що за ним бабуся прийшла, але потім швидко звикли, що то його мама.

Але у підлітковому віці все сприймається з потрійною силою. І Омелян почав усе частіше сваритися з мамою. Вона й так особливо йому нічого не забороняла, але зараз він просто перебільшив. Намагався зачепити її своїми словами. Ну, не просив він її народжувати його в такому віці, та ще й без чоловіка. Тепер соромся її перед друзями.

З друзями було весело, хлопцеві здавалося, що тільки вони його розуміли, а мати лише гальмувала його та заважала жити.

Переночувавши у приятеля хлопець повернувся додому, щоб узяти деякі речі — він збирався на вечірку на дачу до друзів. Матері вдома не було. “У магазин пішла”, – подумав молодик і почав збирати потрібні речі.

Раптом у двері зателефонували. На порозі стояв їхній сусід дядько Ігор. Омелян навіть не встиг спитати, що йому потрібно. Сусід, що увійшов у двері, раптом схопив хлопця за грудки і потяг на кухню. Там, посадив на табуретку і заговорив:

“Слухай сюди. Твоя мати зараз перебуває у лікарні. І це ти її до цього довів. Говорив я їй тоді, навіщо тобі така відповідальність, не бери його. Та ні, жалісна виявилася. Якби не вона, то ти, можливо, й зараз би на вулиці жив. Або до дитбудинку забрали.

Вона тоді в магазин якийсь будівельний пішла за шпалерами, а дорогу не дуже добре знала. Завернула за ріг, а там ти, два роки тобі було, весь у брудних обмотках, сидиш і репетуєш. Вона тебе в оберемок і додому. Поліцію викликала, ті твоїх батьків не знайшли.

А скільки праць їй варто було добитися, щоб тебе віддали… Ми всім під’їздом характеристику писали. А ти, невдячний, цю святу жінку до лікарні довів.…”

Коли сусід пішов Омелян розплакався. Від сорому, як дівчисько… Маму свою образив. Ті, що любили його і віддали всю себе. Добре, що ще можна виправити.

Він буквально влетів у двері лікарні, слізно попросив медсестру пропустити його у неприйомний час.

Мама анітрохи не здивувалася, побачивши сина. Простягла руки, притиснула його голову до своїх грудей, прямо як у дитинстві.

А Омелян убирав таке рідне материнське тепло і нарікав, яким же дурнем був увесь цей час. Яка різниця скільки років мамі, головне, щоб вона була поряд.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!