Хоч переїхали ми до Німеччини ми всією родиною, працюю я тут одна і можу утримувати сім’ю з п’яти осіб.
Наша родина звикла подорожувати з трьома дітьми. Ми їздили на навчання до В’єтнаму, щоб навчитися обсмажування каву, а потім відкрили в Запоріжжі невелике виробництво кави і кавового обладнання. Потім ми намагалися жити в різних містах світу, а весною цього року зі зрозумілих причин вирішили поїхати до Німеччини.
Чоловік став студентом, а я знайшла роботу у новій країні. Хоча в Україні ми мали все: будинок, робота, діти.
Але ми прийняли виклик долі і наважилися не сидіти, де небезпечно й поки що безперспективно.
Німеччина стабільна та соціально орієнтована країна. Коли ти молодий і самотній, перед тобою відкритий увесь світ. Але з сім’єю ти думав і думатимеш про безпеку, можливості та спокій. Ось наш особистий орієнтир, як вони обирали країну.
Нею стала Німеччина, ми опинилися тут, в Людвігсхафені.
Зрештою мій чоловік Тарас став студентом, а я досить швидко знайшла роботу.
За місяць після переїзду зі мною зв’язався власник одного кафе, українець-емігрант. І я розпочала свою інтеграцію, розливаючи коктейлі.
До речі, було дуже комфортно: німці навіть якщо дуже веселі, вкрай рідко поводяться нечемно. На мій подив, вони самі прибирають посуд і при закритті навіть допомагають зібрати столи. Дуже ввічливі, і тому враження про роботу в барі в мене є більш ніж позитивними.
Потім я знайшла місце у сфері обсмажування кави. Незабаром буде пів року, як я працюю з німцями в Kijamii-Kaffee.
Мене ще й недавно електронним велосипедом для швидкого пересування забезпечили, щоб я не витрачала стільки грошей на проїзний. Тут існує державна підтримка працюючих людей: вони беруть на себе частину витрат, частину – компанія.
Окрім роботи, треба було вирішувати питання, пов’язані з дітьми. Старший син одразу пішов до школи. У 6 років він закінчив перший клас і перейшов одразу до другого. Успішність у нього хороша, незважаючи на те, що німецької не знав ніхто в родині.
З дитячим садком довелося складніше: було дуже складно знайти місце одразу для двох дітей, але ми це зробили. Через кілька місяців відвідування діти стали швидко говорити, краще за мене. Садок ми отримали безкоштовно, а взагалі на них тут такі ціни, що складно уявити, скільки потрібно заробляти, щоби покривати вартість повністю.
У школі є певні змінні витрати, але нічого критичного. Там є соціальний працівник, який у разі складнощів допоможе організувати будь-яку допомогу: їжею, одягом, канцтоварами.
Ми впораємося самі. До речі, на період навчання синові видали iPad, а під час занять музикою – гітару. Повернемо, як початкова школа закінчиться, а це четвертий клас,.
Щиро кажучи, я не покладала багато надій на цю країну, коли в’їжджала. але ми зустріли тільки хороше й швидко і гармонійно вписаиася в місцеве життя. Велику радість мені приносять краєвиди. Приголомшливі поля, лісочки, паркові зони та красиві фасади – ти можеш вийти сумною, але, подивившись на всю красу, думаєш: «Ну й чого тут сумувати?» Є більш красиві та доглянуті міста, але в цілому красиво все.
До плюсів життя в Німеччині я відношу щасливих і шанобливих людей: вони вітаються з незнайомцями, розчулюються дітям. Я віднесу це у плюс.
Я була здивована, коли мені сказали, що настала моя черга прибирати під’їзд. Ми звикли до прибиральників, ну або бруду, як завгодно, але не до самостійного прибирання. Але тут через високі ціни найчастіше жителі частину робіт беруть на себе. Тому всі вони, можна сказати, «рукасті», а в під’їздах порядок.
також як позитивне хочу назвати суртування та переробку відходів, секонд-хенди, фудшеринг, велосипеди, соціальну підтримку.
А ще рівень доходів: так часто бабусь на чилі я ще не зустрічала. Я думаю, що важко знайти роботу тут. І думаю, що це чудово, коли професія не впливає на статус: молодь керує трамваями та автобусами, вивозить сміття та доглядає старих людей. Вони вибирають, чим їм займатися, а не що схвалюється публікою.
Перед співбесідами я готувала виправдувальну промову про те, що я мати трьох дітей і зі мною не виникне проблем, що в декрет я не збираюся. Але мене випередили, сказавши, що дітям у компанії раді і за потреби я можу брати їх із собою: для них організують простір.
До мінусів можу віднести лиш мовний бар’єр: поки я більше спілкуюся англійською, але дехто не хоче її розуміти. У кафе трапляються проблеми із сервісом.
Незважаючи на всю толерантність, несхоже, що німкені люблять симпатичних та доглянутих суперниць. Є бюрократія. У невеликому місті депресивно залишатиметься на свята: місто ніби засинає.
Штрафи: суми такі, що зрозуміло, чому немає бажання паркуватися в недозволеному місці або підсікати автомобілем.
У нас технічне місто, і ціна на житло вважається не дуже високою. Разом із комунальними платежами 90 квадратних метрів коштують 800 євро. Транспорт тут дорогий. Наприклад, я плачу за проїзний із міста до міста (30–40 хвилин їзди) 115 євро, а разова поїздка до 20 хвилин коштує 2,9 євро.
Ціни на їжу нас приємно здивували: вони не вищі, а іноді й нижчі, ніж в Україні. Наприклад, після останніх підвищення цін 400 г звичайного сиру коштують 2,6 євро, йогурт – 30–40 центів, хліб – 69, молоко – 70.
Ці ціни я беру з категорії недорогих продуктів, бо намагаюсь заощаджувати. Незважаючи на соціальну підтримку, доступну іммігрантам і українцям зокрема, я працюю і оплачую сама і не отримую допомоги через бюрократичні моменти. Сподіваюся, невдовзі ми це залагодимо. І мої діти матимуть змогу отримати підтримку від держави – 200 євро до 21 року на одного.
Тут є, на що витратити дитячу допомогу. 25 євро на місяць – спорт, 26 – заняття гітарою, 50 – форма, стільки ж на рік – на шкільні збори на підручники та виїзні екскурсії.
60 євро на місяць коштує харчування у дитячому садку чи у групі продовженого дня. Але зараз оформила підтримку і перший місяць сплачую 10 євро. 35 євро коштує проїзний квиток із 6 років. Я б не назвала життя в Німеччині дешевим. Ми багато економимо, щоб грошей вистачало. Але разом з тим я працюю сама і можу утримувати сім’ю з п’яти чоловік, радію цьому.
Наступного року, впевнена, ціни на житло ще й зростуть. Точна сума нам ще не відома, але через проблеми з газом ми скоро різко станемо біднішими. Але з такою підтримкою від держави я не думаю, що це дуже позначиться на нас. Після закінчення університету чоловік матиме півтора роки на пошуки роботи. Поки що він може заробляти лише до 450 євро на місяць як студент. Тож основні витрати я взяла на себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
