fbpx
життєві історії
– Хочеш квартиру? Добре. Але буде так: ти забираєш половину коштів, що лежать на машину і робиш з нею все, що хочеш. Ми з тобою пишемо і рахуємо витрати на побут, половина – з тебе, половина – з мене. З рештою своєї зарплати, ти можеш робити все, що хочеш. Хочеш – копальні, хочеш – кредит плати. Так буде справедливо. Вже вибач, але в чуже житло я не бачу сенсу вкладатися

Наталія Ігорівна, вмовляла мого чоловіка взяти кредит. Зрозуміло, не для неї, а для нас з ним. Хоча ми живемо окремо, в квартирі, яка дісталася мені у спадок.

Пару років все було добре. А потім свекруха вбила собі в голову, що її син повинен заробити собі на квартиру. А я, як порядна дружина, повинна йому допомагати.

– Ну і що, що у тебе є квартира? Ти на неї заробляла? Ні. Мамочка з татком залишили. Кожна людина повинна купити собі житло. Так що твоя нерухомість – не рахується, – сказала Наталія Ігорівна.

Якби обставини склалися інакше і батьки були б живі-здорові, і до цього часу жили в цій квартирі, я б з радістю пішла заробляти собі на житло. Але так вийшло. Плюс я люблю чоловіка і не планую розлучатися. Я впевнена, що ми з ним проживемо до самої старості. І який сенс брати кредит? Навіщо?

– Про дітей подумайте. Їм потім віддасте, буде старт у житті, – вговорювала нас Наталія Ігорівна.

Ось тільки щось своєму синові, вона старт в житті не дала.

Та й взагалі, дітям потім квартиру віддати? Ну не знаю. До 18 років ми їх будемо годувати-поїти-одягати. А то і більше, якщо вчитися в інституті добре будуть. Скільки сил буде вкладено, скільки нервів. Може, я неправильна мати, але я чекаю з нетерпінням, коли діти виростуть і будуть будувати свої життя окремо від нас з чоловіком.

Ми з чоловіком зможемо пожити для себе, балячи онуків. А ще й платити стільки ж років кредит за квартиру дитини – може, хтось і погодиться. А я – пас. На інститут – так, підкоп. А проблеми з житлом діти потім нехай самі вирішують. Допоможемо, чим зможемо, але не більше того.

Наступним аргументом було ось що:

– Сину, а якщо ви розлучитеся, куди ти підеш? Треба тобі квартиру, треба. Ви молоді, швидко домовитеся і поділите.

Так, я мені не почулося. Квартира стала потрібна вже не нам з чоловіком, а тільки одному чоловікові. На випадок розлучення. Але поділите! Тобто, в розплату мені теж належить брати участь? Саме це я і запитала.

– Ти, як дружина, повинна підтримувати свого чоловіка у всьому. В горі і радості, в щасті і в бідності. А з огляду на нинішні реалії і в кредиті теж, – посміхнулася свекруха.

– А квартира буде не нашою, а вашого сина? Щоб при розлученні йому було куди йти? Я вас правильно зрозуміла?

– Так. Не до мене ж він жити піде. А краще буде, щоб квартира на моє ім’я купувалася. Мені банк в кредиті не відмовить. Візьмемо на моє ім’я, а ви платити будете, – поділилася Наталія Ігорівна своїми висновками.

Чоловік з мамою погодився.

– Вона має рацію. Хіба мало що… розлучення. І що, мені на вулицю йти жити? Купимо, здавати будемо, грошей додавати і платити. На однокімнатну і додавати трохи треба буде, а мені однушки вистачить. І на перший внесок у нас є – ми ж на машину накопичуємо.

Добре. Потрібна чоловікові квартира – будь ласка. Але на таких умовах і в цьому брати участь не буду. Коли я озвучила свою пропозицію, як це все буде виглядати, чоловік і свекруха, чомусь, не зраділи.

– Хочеш квартиру? Добре. Але буде так: ти забираєш половину коштів, що лежать на машину і робиш з нею все, що хочеш. Ми з тобою пишемо і рахуємо витрати на побут, половина – з тебе, половина – з мене. З рештою своєї зарплати, ти можеш робити все, що хочеш. Хочеш – копальні, хочеш – кредит плати. Так буде справедливо. Вже вибач, але в чуже житло я не бачу сенсу вкладатися.

– Так чому житло чуже? Воно ж ваше буде? – обурилася Наталія Ігорівна.

– Було б наше – було б на нас оформлено. А то, що буде оформлено на вас, мені – чуже. І платити я за це не буду, – пояснила я.

Чоловік почав пояснювати, що без мене у нього нічого не вийде. І на перший внесок, без моєї половини, йому не вистачить. І залишків зарплати теж навряд чи буде вистачати.

– Ти ж здавати квартиру зібрався? Сам сказав, що додавати трохи треба буде. Так що, все тобі вистачить, не переживай, – заспокоїла я чоловіка. – Якщо що – борг дам.

І тут Наталія Ігорівна сама все зіпсувала.

– Що значить – буде здавати квартиру і гроші додавати? Я і сама здавати можу! – сказала свекруха, тут же зрозуміла, що ляпнула і почала виправдовуватися: – Ой! Що я несу? Я зовсім не це хотіла сказати. Так, точно, сину, ти будеш здавати квартиру, вона ж твоя буде, ти ж мене знаєш – мама за тебе горою, я тебе не обману.

Ось, що й треба було довести. Не про сина Наталія Ігорівна піклується, зовсім не про сина. Чоловік, почувши слова матері, задумався.

Епопея з кредитом закінчилася, так і не розпочавшись. Чоловік від цієї думки відмовився, повідомивши матері, що краще буде кожен місяць мені на квіти і сюрпризи витрачатися, щоб шлюб міцнішим був. Бачили б ви, як її перекосило.

Дякую вам, Наталія Ігорівна, за вашу «застереження»!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page