Ви, певне, подумаєте, що це дико. Швидше за все, мої слова пролунають жахливо, але я до своїх онуків ставлюся байдуже. А онуків у мене двоє. Я не можу пояснити чому так. Можливо, справа в невістці, а точніше в наших з нею взаєминах.
У нас із Валентиною стосунки не найтепліші. І так склалося ще з першої появи її в нашій сім’ї. Як на мене, вона завжди хотіла забрати нашу квартиру. Ну, гаразд, не забрати, а помінятися. Вони з сином живуть в однокімнатній квартирі, а ми з чоловіком живемо в трикімнатній квартирі. І невістка мені не раз натякала, про те, що треба помінятися, коли вже виношувала другу дитину.
Але коли я дала їй зрозуміти, що такого обміну в моїх планах немає, вона почала маніпулювати мною за допомогою дітей. Сказала, що не дозволить з онуками бачитись. Вона думала, що я буду через це переживати і відразу ж віддам їй свою квартиру. Але не тут було! Мені це зовсім і непотрібно, нехай сама порається з підгузками та пелюшками.
Я сама вирішила скоротити кількість наших зустрічей. Ці діти були шумні, а я вже не в тому віці, швидко втомлююся. Мені достатньо того, що вони у свята приходять.
Своїх дітей я любила шалено, люблю і зараз. Але до інших дітей я повністю байдужа. Це стосується навіть дітей моїх близьких. І онуки мене теж не хвилюють, це діти моєї невістки, а не мої. Може, варто промовчати, але це правда і я не можу цього змінити.
А зараз вони ще й живуть тимчасово зі мною, але у мене теплих почуттів так і не виникло, нажаль.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
