Хочу розлучитися, тому що останні 5 років спільного життя з чоловіком важко назвати шлюбом. Але донечки проти! Чи повинна я прислухатися до дітей, наступити на себе і жити-терпіти заради “повної родини”? Я не хочу, щоб вони мені потім сказали, що через мене зруйнувалася наша родина…
***
Останні 5 років спільного життя з чоловіком важко назвати шлюбом – просто живемо в одній квартирі, але різними інтересами.
Чоловік Тимофій з відпочатку сімейного життя ніколи не допомагав ні по господарству, ні з дітьми. Коли дізнався, що я при надії першою дитиною, дуже зрадів, говорив, що буде завжди допомагати і підтримувати, але вистачило його ненадовго.
Народилася дочка, Тимофій був незадоволений, що не народила сина, ніби це моя вина. Завжди знаходив відмовки, щоб не гуляти з дитиною: то він втомився, то з дівчатками не вміє поводитися.
Не можу зрозуміти, чому я зважилася тоді на другу дитину, може, сподівалася, що все налагодиться, якщо народиться син?..
Але народилася знову дівчинка, і нічого не змінилося. Хоча зараз я думаю, що справа зовсім не в цьому.
Просто мій чоловік – егоїст. Скільки знаю чоловіків, які люблять своїх дітей незалежно від їх статі і віку!
Взяти хоча б мого батька, який завжди був мені і мамі підтримкою.
Зараз нашій з Тимофієм старшій дочці вже 14 років, а молодшій 12 років, вони по-своєму люблять батька, хоча він може прийти з роботи і навіть не звернути на них уваги, не запитати, як справи в школі або чим вони живуть і цікавляться.
Коли кажу йому про це, тільки відмахується, каже: «Я заробляю на вас гроші, а вам цього мало».
Вечорами сидить за комп’ютером, може навіть просидіти так до ранку, не цікавлячись ні мною, ні дітьми. Але ж дітям потрібні не тільки гроші, але і увага, і турбота, розмова щира, якісь поради батька, адже у них якраз такий складний вік! Та й мені вже дуже давно бракує його уваги і тепла…
Діти бачать, як батьки поводяться в інших сім’ях, які там стосунки і між батьками, і відношення до дітей, і часто дівчатка мене запитують, чому ж у нас по-іншому, не так? Що я можу їм відповісти на це? Можу тільки сподіватися, що вони не вважають мене в цьому винною.
Я втомилася від такого життя-існування, все частіше думаю про розлучення. Якось сказала про це старшій дочці, але, незважаючи на таке своєрідне до нас всіх ставлення батька, вона сприйняла мої слова негативно.
Дочка сказала, що їй буде соромно перед друзями через те, що її батьки розлучилися.
Так, я її розумію… Але якби я змогла розлучитися з Тимофієм зараз, може, ще б влаштувала своє життя? А так донечки виростуть, через деякий час вийдуть заміж, будуть жити своїм життям, а мені так і доведеться терпіти такого чоловіка. по суті, чужу мені людину… Ми навіть не ромовляємо, лише на теми побуту.
Як мені вчинити?
Подруга говорить, що не потрібно слухати і питати думку дітей, а робити, як вважаю за потрібне саме я. А раптом вони тоді будуть мене звинувачувати в тому, що я нашу сім’ю зруйнувала? Чи повинна я прислухатися до дітей, наступити на себе і жити-терпіти заради “повної родини”?
Автор: Маргарита
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
