Хочу розповісти історію від імені мого чоловіка Захара – про те, як його мама зробила все, щоб віддалитися від рідного єдиного сина. Хоча спочатку Поліна Іванівна переслідувала зовсім іншу мету – вона дуже хотіла, щоб ми з чоловіком стали одне одному чужими. Отже:
Як я розійшовся з мамою.
У мене з мамою, на жаль, всі взаємини закінчилися. Протягом всього часу спільного проживання в нашому домі мама продовжувала залишатися постійнонами незадоволеною. Негатив постійно сочився на наші голови. Після чергового безглуздого звинувачення на мою адресу я перейшов з мамою на «Ви», і постарався звести всі контакти з нею до мінімуму.
Тоді вона переключилася на Наталку, мою дружину. Мама почала чіплятися до дружини з будь-якої, навіть найменшої, дрібниці. все їй було не так. Апогей настав, коли мама звинуватила Наталю в крадіжці якихось жалюгідних ложок і килимка з-під ніг з кімнати, яку ми їй надали для проживання. Я вічливо попросив маму або припинити цькування дружини або повертатися до себе додому, в місто. Моє прохання ніяк не вплинуло на войовничі пориви на нашу адресу і я відвіз маму в її квартиру.
На прощання мама розклала по нашому будинку записочки з побажаннями скорого відльоту на небеса Наталі…
А потім мама подала на мене позов до суду, де звинуватила мене в тому, що я їй не допомагаю і не виконую свій синівський обов’язок! Зажадала, щоб я виплачував їй аліменти!
Суд відбувся, була офіційно доведена вся безглуздість її звинувачень і офіційно визнано, що я завжди допомагав мамі. У позові їй було відмовлено.
Ось така історія.
Після суду ми з мамою не спілкуємося. Я їй все пробачив, не тримаю на неї зла і образ, але і спілкуватися з нею у мене бажання немає. Посилаю їй гроші на картку іноді, але не ту суму, яку вона від нас вимагала. Все своє майно вона заповіла іншим своїм родичам.
Ми з Наталею живемо дуже дружно, у нас не буває сварок і непорозумінь. Наталя – це жінка, про яку я мріяв все своє життя. Перебувати поруч з нею – щастя всього мого життя.
Мамі ми бажаємо тільки здоров’я і завжди при потребі підтримаємо.
Не ображайте, будь ласка, своїх близьких! Пам’ятайте: не можна перекладати свої біди і невдоволеність життям на близьких, причина всіх наших негараздів – тільки ми самі! Сподіваюся, моя мама Поліна Іванівна колись це усвідомить.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
