Хочу розповісти тут свою історію. Про своє кохання. Він на 30 років за мене старший.
У мене було щасливе дитинство, повна родина. Я гарно вчилася, мене любили батьки і у всьму підтримували.
Йшли роки, настав час моєї юності. Я була сповнена мрій спочатку про золоту медаль, потім про червоний диплом, аспірантуру, дисертації…
Хлопчики мене зовсім не цікавили, та і подруг у мене майже не було. Якось мені було з ровесниками нудно і нецікаво. Вони мене сприймали тільки як ходячу енциклопедію, стосик конспектів. Чоловіки ж старші мені завжди приділяли увагу, але я якось не надавала цьому значення: мені 23, навіщо мені дядько 45-річний?
А мені вже 28, і у мене все ще нікого немає. Познайомилася на одному заході з хлопцем, старшим за мене всього на 4 роки. Це було моє перше кохання. Через рік виявилося, що цей чоловік була альфонсом і шукав дамочку з європейським паспортом. Він мене покинув, і після цього все ровесники стали здаватися мені якимись недалекими, несерйозними. Розчарувалася я в них.
І ось десять років тому у компанії спільних друзів я познайомилася з чоловіком, на 30 років старшим за мене. Коли я побачила Леоніда, мене наче блискавкою пронизало. Я закохалася з першого погляду. Досі повірити в це не можу.
У нас все добре. Ми розуміємо одне одного з півслова або навіть без слів. У нього немає грошей і влади, Леонід просто чоловік 60+. Але мене все влаштовує, я з ним щаслива. Мені абсолютно байдуже, що у мого коханого троє дітей від першого шлюбу, та й взагалі, це його минуле. Прекрасно розумію, що разом нам бути недовго, і навряд чи будуть спільні діти, але так хочеться зупинити мить і сказати словами Гете: “Зупинися, мить, ти прекрасна!”
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!