fbpx
життєві історії
Хочу вам розповісти таємницю, яку ношу в собі вже багато років, про неї знає моя найближча подружка і більше ніхто. Батько моєї дитини – мій шеф. І я не знаю, варто йому про це знати, чи ні… Мій Максим народився у Новорічну ніч. І ось мені довелося взяти синочка на роботу. Антон приїхав до мене додому і поставив умову, що хоче провести ДНК експертизу на батьківство. Бачте, йому потрібен спадкоємець, він за ці 6 років ще раз був одружений, але дітей знову немає, одружуватися він не збирається, а ось дитину прийме, якщо хлопчик його

Хочу вам розповісти таємницю, яку ношу в собі вже багато років, про неї знає моя найближча подружка і більше ніхто. Батько моєї дитини – мій шеф. І я не знаю, варто йому про це знати, чи ні… Мій максим народився у мене у Новорічну ніч…

***

Справа в тому що я маю дитину від свого шефа. Можливо, хтось скаже що в цьому такого? Правильно, нічого, якщо врахувати, що у нас не було роману і взагалі ми з ним не були знайомі. Запитаєте, як таке могло статися?..

6 років тому я влаштувалася працювати в фінансовий відділ великої міжнародної компанії. Колектив підібрався хороший, прийняли мене, як рідну. В цій фірмі було багато департаментів, і наш відділ базувався у найвіддаленішій ділянці. До нас майже ніколи не приїжджало начальство, а наш безпосередній начальник Леонід Анатолійович постійно лякав нас якимось заступником генерального директора Богдановичем. Я неодноразово бачила, коли віддавала на підпис папери, що нас перевіряє якийсь там Богданович А. А. Якщо чесно, мені він уявлявся грізним дядечком років 60, з вусами і бородою.

Послухавши чергову тираду «Фунтика», так ми ласкаво називали нашого безпосереднього начальника, я приступила до роботи. Так минали дні, іноді було навіть прикольно і весело. Через півроку нашого фінансиста Настю чекало відрядження на курси з поліпшення продуктивності праці. Треба було підготувати звіт від відділу і, так би мовити, захистити відділ. Настя готувалася протягом місяця, але за тиждень до відрядження вона невдало впала і пошкодила ногу. Леонід Анатолійович з ранку порадував, що замість неї поїду я.

– Зрозумій, Даринко, ти у нас молода, перспективна, та й Анастасія Олегівна хоче, щоб саме ти прочитала доповідь.

І я поїхала на свою голову. За місто, в пансіон 5 зірок, все включено. Нам роздали листочки з планом заходів, на тиждень було розписано і лекції та походи, навіть оплачений фітнес-зал і басейн. Побачивши це все, зраділа. Кому ж таке не сподобається?

В номер мене поселили з дівчиськом з іншої філії, мого віку, але більш товариську, люблячу дискотеки і тусовки. Вона мене і витягла ввечері випити по келиху вина і потанцювати, розслабитися.

Музика гуркотіла, аж у вухах свистіло, і я, залишивши Оксану, вийшла на вулицю, стала на веранді дихати теплим квітневим повітрям.

– Вибачте, – почула я звідкись із-за спини.

Обернулася. На веранді, в самому її кутку сидів чоловік років 40, симпатичний, з чарівною посмішкою. Я підійшла ближче, а він ще ширше і щиріше посміхнувся і ласкаво сказав:

– Мила незнайомко, ви не могли б не загороджувати мені небо, я милуюся місяцем!

Я розсміялася, він теж. Я присіла біля нього. Виявилося, що мого знайомого звуть Антоном. Ми обговорювали, книги, театр, кіно, він розповів, що 3 роки як розлучений, в шлюбі прожив 10 років, але діток немає.

Я йому розповіла, що хоча жила з хлопцем 2 роки в цивільному шлюбі, але не склалося, дітей теж немає.

Виявилося, що у нас багато спільного. Потім ми пішли гуляти по нічному парку, почали обійматися і… прокинулися в одному ліжку. Точніше, я прокинулася, він ще спав. Я лежала і дивилася: чорні волосся, ці широкі губи, великі очі… Коли він прокинувся, ми ще довго лежали обіймалися, розмовляли.

Потім йому хтось подзвонив і він сказав, що йому треба бігти. Ми домовилися, що зустрінемося ввечері в холі, але, видно, не судилося.

О 14:00 нас зібрали в актовому залі, сказали, що Богданович хоче зробити заяви. Я сиділа разом з Оксаною і забути не могла Антона, ці великі блакитні очі, ця посмішка – вона мене полонила…

Тут всі почали перешіптуватися: «Богданович». Я підняла очі і, о Боже, що я побачила – це був мій нічний знайомий! Він представився: Антон Аркадійович. І тут до мене дійшло: Богданович А. А. Я заклякла, я не могла усвідомити те, що я зробила сьогодні вночі…

Вечері я все розповіла Оксані, бідкалася новій подрузі:

– Я просто не знаю, що робити, ми ще домовилися зустрітися, як мені бути, як себе вести?

– Звичайно, йти, може, це доля, – переконала мене Оксанка.

Підбадьорена Оксаною, я пішла на зустріч. Він мене чекав, сидів у своєму кріслі, я присіла поруч. Він мовчав, я теж, потім він запитав, чому я не сказала, що працюю у нього.

Я відповіла, що навіть не знала, хто він. Але він мені не повірив. Ми сиділи і мовчали близько години, потім я зібралася йти, він схопив мене за руку і сказав, що він розуміє, що все, що сталося, сталося за взаємної згоди і з якоїсь симпатії, але не варто наші відносини переносити далі в повсякденне життя. Все, що було – то було.

Я погодилася і на тому ми і розпрощалися.

Повернувшись з семінару, я занурилася в звичну атмосферу: робота, будинок, зустрічі з друзями. Я вже почала забувати ту ніч, продовжувала жити нормальним життям і працювати. І через чякийсь час зрозуміла: щось не так. Подивилася на календар і зрозуміла, що саме.

Моя лікарка лише підтвердила мою здогадку.

Що робити? Якщо вирішу народити дитину, що скажу на роботі, та і потім, а якщо Антон побачить? Думки кружляли в моїй голові як рій бджіл, кожна жалячи по-особливому гостро.

Коли прийшла Оксана і почула від меене новину, вона сказала: подзвони Антону – він повинен знати.

Сказано – зроблено. Через тиждень я набралася сміливості і набрала номер, в трубці пролунав знайомий голос, я аж втратила дар мови, не могла зібратися.

– Це Дарина, – прохрипіла я.

– Дарина? – в голосі прозвучала якась іронія. – І що ж, Дарино, вас змусило мені зателефонувати, ми ж начебто про все домовилися, чи ні?

– Антоне, вибачте, але давайте зустрінемося, це не телефонна розмова, – я ледве стримувалася, сльози ось-ось мали вирватися назовні.

– Таааак, – затягнув Антон, – все ясно, спеціально чекала стільки часу, зустрітися вона хоче, а потім розкажеш мені, що чекаєш від мене дитину, так? Знаєш, скільки у мене таких було? То грошей вимагали, то весілля вже спланували. Які ви всі жінки корисливі. А я було подумав, що ти розумна дівчинка. Мила моя, я з дружиною жив 10 років і жодної підозри навіть на дитину, а тут одна-дві ночі – і прямо всі в положенні!

Він продовжував щось говорити, але я його вже не чула, я поклала трубку і розплакалася. Але вирішила після цього залишити дитину. Я ходила і думала, як бути на роботі, але і тут мені пощастило: у філії на іншому кінці міста з’явилося місце фінансового аналітика і я прийняла рішення перейти. Там же я розповіла історію, що мене в очікуванні дитини кинув хлопець. Звідти я і пішла в декрет і в новорічну ніч у мене народився мій Максим.

Роки йшли, син ріс, і з кожним днем ​​він все більше ставав схожий на свого батька.

На моїй роботі ніхто не бачив сина, та й фотографії я намагалася не афішувати, працювала собі, Максик ходив в садочок.

Та ось настав час ікс, так би мовити, перед вихідними мене приголомшили новиною, що в головному офісі звільнилося місце начальника відділу і мене на нього запрошують. Я розгубилася. Ні, звичайно, це дуже хороша посада і про неї я могла тільки мріяти, але … Однитм словом, зваживши всі за і проти, я погодилася.

У перший же день роботи, я була запрошена на аудієнцію до Антона Аркадійовича. Спочатку він мене не впізнав, ми мило поговорили, і він відпустив мене з миром керувати.

Я аж зітхнула спокійно, але доля внесла свої корективи.

Якось вранці, привівши Максика в дитячий садок, мені повідомили, що у них карантин. Як? На всі прохання і благання мені показали на двері. Довелося синочка взяти на роботу. Хлопчик у мене тихий, його майже не чути, але все одно офісом пішла звістка, що я привела дитину, і кожен вважав своїм обов’язком зайти до мене в кабінет подивитися на малюка, занести щось смачненьке.

– Мені здається, він на когось схожий, – заявила головбух Наталя Миколаївна, – його тато випадково у нас не працював?

– Когось він мені явно нагадує, – заявив Володимир Сергійович, наш консультант.

Звістка про те, що у керівника відділу є шестирічний син, та ще й те, що він на когось дуже схожий, тільки ніхто не пам’ятає, на когосаме, облетіла все і всіх. Реакція не змусила себе чекати. Через два дні мене викликав Антон, коли я зайшла, очі його бігали, а сам він був червоний немов рак.

– Дарино Володимирівно, я подивився Вашу справу, чому Ви мені не розповіли, що у Вас є син?

– Я не думала, що це так важливо.

– А чому Ви не заміжня? Де батько дитини? – він пильно дивився в мої очі, у мене все аж похололо всередині.

– А це вже не Ваша справа, це не стосується роботи, – взяла себе в руки і відповіла я.

– Скажу по-іншому, – насупившись сказав він. – Максим – мій син? По термінах все сходитися, та й вся філія вже шушукається.

– Ні, – відрізала я, – не твій син. Він тільки мій і нічий більше, – сказала я і вискочила з кабінету.

Місяць був спокійний, але потім він приїхав до мене додому і поставив умову, що хоче провести ДНК експертизу на батьківство. Якщо я не дозволю, то втрачу роботу. Бачте, йому потрібен спадкоємець, він за ці 6 років ще раз був одружений, але дітей знову немає, одружуватися він не збирається, а ось дитину прийме, якщо хлопчик його. Він дав мені час місяць, поки він у відрядженні, подумати. Я не знаю, з ким порадитися.

Оксана мовчить, боїться бути винною, дату якусь не ту пораду. Може, ви щось порадите?

Автор: Дарина.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook