Два роки тому мій син Ярослав одружився, взяли вони з невісткою Нелею квартиру у іпотеку, хочуть її виплатити, а потім вже про діток думатимуть. Ну, так сказали, принаймні.
Ми з чоловіком живемо у одному з дітьми місті, лише у приватному секторі у своєму будинку. У мене є ключ від квартири дітей, бо коли вони кудись їдуть відпочивати чи до друзів, чи до батьків Нелі в іншу область – я приходжу до них поливати квіти і годувати рибок.
Так ось, минулий новий рік вони зустрічали в Єгипті, а на цей раз лишаються вдома. Подзвонила я у четвер сину Ярославу просто поговорити, тай спитала, що вони на Новий рік готувати-їсти планують. Син відказав, що нічого особливого у них не буде. Я запитала:
– Ну а холодцю хоч Неля зварить?
А Ярослав і говорить у відповідь:
– Мам, ну, який холодець? Нелі ніколи, вона на роботі, та й взагалі, купимо чогось готового, нам там їжі тієї треба.
– Ой, синочку, – кажу, – ти ж так любиш мої холодці!
– Ну так, у дитинстві твої любив. Але і без холодцю можна Новий рік зустріти, мам, тому не переймайся взагалі, добре?
Я, як почула, що Ярослав без холодчику буде на Новий рік, вирішила втрутитися.
Поки Неля на роботі була у п’ятницю, пішла до них. Благо, ключа маю. Все, що треба, я з собою взяла, навіть баняка свого найбільшого, ще від моєї бабусі.
Варю, значить, холодчик, та так, що б на всі прийдешні свята дітям вистачило. Пахне він на весь поверх, а може й на весь будинок. Бо я ж не пожалкувала інгредієнтів, щоб наваристий був, жирненький, справжній, а не як зараз ото роблять ніякий, прозорий, а потім желатином загущують. Моєму ніякі желатини не треба!
Поки варився холодець, знайшла посуд увесь, що тільки можна було заповнити, всі глибокі тарілочки-мисочки-судочки, що у невістки були. Зайняла їх усі стравою, розлила холодчик, все розставила на полицях холодильника і на балконі, бо холодильник замалий виявився.
Зробила я ось таку добру справу та й о 17.30 вечора поїхала собі додому, щоб дітям не заважати, вони ближче до 19-ї додому повертаються зазвичай. Думаю, от зрадіють сюрпризу!
Увечері мені, що дивно, ніхто не подзвонив, не подякував. Набрала сьогодні зранку сама спочатку Ярослава, а коли він не взяв трубку – Нелю. Та невістка скинула виклик. Ну, думаю, зайняті. І справді, через годину передзвонив Ярик, сказав якимось сухим голосом, що у них все добре, що займаються своїми справами, а Нелю щоб я взагалі поки що не турбувала.
Ну, добре, не буду. Але мені якось не по собі, якась тривога всередині. Хіба я щось не так зробила? Наче навпаки – старалася, щоб діти були зі справжньою їжею на свята. Чекала від них подяки і радості, та щось мені здається, може, зі смаком їм не вгодила, раз навіть простого «Дякую» від них не почула. Але ж Ярик дійсно так любив мій холодець! Що ж ця Неля зробила з моєю дитиною?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
