Христина того дня повернулася з роботи, і відразу заговорила про розлучення. Оскільки ми вже давно жили, як сусіди, і все це було заради доньки, я погодився не обдумуючи. А потім вона мені видала. – Я знаю, що ти сильно прив’язаний до Оленки. То ж я вирішила: забирай доньку собі, а мені залиш квартиру. А нічого, що ці квадратні метри куплені за мої кошти, ще задовго до твоєї появи в моєму житті?
Ніколи б в житті не подумав, що одного разу я одружуся на жінці і через десять років шлюбу буду шкодувати про це. Адже всі ці роки прийшли в нікуди. Спочатку у нас з Христиною була неймовірна любов. Ми одружилися з нею, а потім після весілля вона носила під серцем нашу донечку. І якось дивно, але після народження дитини всі почуття кудись пропали і у мене, і у неї.
Розлучення тоді не було виходом, адже я б ніколи не дозволив, щоб моя донечка росла тільки з мамою. Я хотів, щоб у неї була хоч якась модель сім’ї. Так воно і вийшло – якась.
Ми через три роки навіть спали з Христиною в різних ліжках, та кімнатах. На людях могли поцілувати один одного, обійнятися, а так кожен займався своїми справами. Я працював, щоб забезпечити сім’ю, ну а Христина ходила нігті і вії робила.
Дев’ять років нашого шлюбу вона ні копійки в сім’ю не вклала. Все робив я, постійно. Вона тільки витрачала. Ну а потім Христя втомилася сидіти вдома, знайшла собі роботу, почала теж заробляти. Часто пропадала навіть вночі на роботі, я сидів дома з Оленкою, робив роботу по дому. В принципі, я і не проти був. Я люблю готувати і прибирати люблю. А донечку взагалі неймовірною любов’ю люблю.
І ось одного разу Христина сказала мені, що хоче розлучення. Добре, відповів я, адже і сам втомився від такого шлюбу, та й дочка уже не настільки маленька. Я так думаю, на роботі зустріла якогось мужика, тому і розлучення захотіла. Але мені все одно.
Одним словом, на розлучення погодився, а вона мені у відповідь, що залишить донечку мені, але щоб я віддав їй квартиру. Я витріщив на неї очі і хвилини дві мовчав.
– Яку квартиру? Ця квартира була моя, ще до знайомства з тобою. Чому я повинен тобі її віддати?
І з іншого боку, що вона за мама така. За доньку вона нічого не говорить: бери собі, а ось квартиру мені “подаруй”.
В мене немає слів. Мені дуже шкода, що у моєї донечки ось така мама, а у мене така дружина – була. Але я піду в суд і буду боротися і за Оленку, і за квартиру – свою квартиру, зароблену власним коштом. Христина не заслужила ні того, ні іншого.
А як ви вважаєте?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
