Хто би міг подумати! На мій день народження свекруха Ірина Петрівна подарувала мені золотий ланцюжок, а мати принесла малі гроші в конверті, їй зовсім на мене байдуже.
Так вийшло, що у свої 27 років я вважаю свекруху ріднішою за маму. І справа не в образах із дитинства. Моє рішення максимально зважене та обдумане. Я роблю висновки тільки з того, що зараз бачу. І це дуже засмучує.
З іншого боку, я знайшла нову маму, яку теж дуже люблю. Думаю, це лише плюс для зміцнення моєї родини і нашого з Артемом шлюбу.
Розповім про все, що сталося. Моя мама – жінка енергійна, спортивна. У свої 50 з лишком років вона легко сідає на шпагат і може пробігти стометрівку швидше, напевно, будь-якого однолітка-чоловіка.
Це в неї генах. Вона все життя займалася спортом, пробувала себе у карате, гімнастиці, йозі. І згодом у неї викувався відповідний характер: жорсткий, безкомпромісний. Іти лише вперед.
Я з дитинства виховувалась у відповідних умовах. Максимум фізичних активностей, постійні спортивні секції та гуртки. З ранніх років я була оточена тренерками, які, як на мене, планували зробити з мене як мінімум олімпійську медалістку. Інакше пояснити їхню жорсткість на тренуваннях я не могла.
Ближче до 15 років стало зрозумілим, що спортивного майбутнього в мене не буде. Я скроєна інакше, не маю такого твердого характеру, та й навіть з незліченними дієтами та дефіцитом калорій моя жіночність давалася взнаки. Втім, мені подобалося і подобається бути стрункою. Цього не відібрати. Інша річ, якою ціною цього досягати.
В результаті моя юність і дорослішання пройшли практично без участі мами. Вона сфокусувала всю свою увагу на молодшому браті і до мене відтоді ставилася з деякою прохолодою.
Навіть коли я виходила заміж, для неї це було щось подібне до робочого свята. Вона, звісно, нічого не вживала, не веселилася. Просто просиділа за столом весь вечір і щось дивилась у телефоні.
Потім я ближче познайомилася зі свекрухою. З побоюванням передчувала наше майбутнє спілкування з Іриною Петрівною. Ви й самі знаєте, що говорять про свекрух. І для мене це стало справжнім одкровенням.
Мама мого чоловіка – весела, харизматична жінка. Зі щирою посмішкою, чарівністю і благодушністю. Вона довго розповідала, як чекала на нашу зустріч, по-справжньому цікавилася моїм життям, багато сміялася. Я була дузе здивована, при чому – приємно.
Знаєте, є ось усіма улюблені актриси, яких обожнює вся країна і навіть більше? І є спортсменки, яких поважають за досягнення, але ніхто не знає, як вони поводяться в реальному житті? Ось щось таке поєднує мою свекруху та маму.
Після весілля ми із чоловіком живемо в окремій квартирі. Хочете, скажу, хто забезпечив нам житло? Правильно. Мама та тато чоловіка. Насправді квартира для Артема була куплена вже давно, вони, як то кажуть, підготувалися.
Моя мама сказала, що рада за нас і на цьому було все. Її батьківський обов’язок виконано: дочка тепер – не її турбота.
Щотижня до нас дзвонить свекруха і цікавиться, як у нас справи. Іноді Ірина Петрівна приходить і допомагає.
Може принести продуктів, які дешево купила на ринку. Іноді сприяє фінансово. Я можу до неї звернутися по будь-яку пораду. Вона завжди знає, що підказати і в господарстві, і що стосується взаємин з людьми. Намагаюся не думати про неї як про подругу. Але виходить само собою.
У той же час мама може скинути мій дзвінок, якщо вона у залі або просто не має бажання спілкуватися. У гості вона за весь час, що я заміжня, приходила лише кілька разів.
І то, це було офіційно і швидше як щось суто формальне. Було видно, що її не цікавлять наші обновки, побут тощо. Ну що вдієш, така людина.
А на мій недавній день народження минулого тижня вона прийшла зовсім без настрою. Сказала, що часу довго розсиджуватися немає і що ввечері вона має свої справи. Пішла ще до заходу сонця. Подарувала символічний конверт із грошима (нічого особливого), ні з ким не розмовляла.
Хіба що пожурила мене за те, що я в чотирьох стінах зовсім «обабилася», хоча я за собою такого не помітила. У мене є ваги, і я за звичкою багато не їм, тим паче жирної їжі.
А свекруха весь вечір веселилася, розповідала про сина, плани про майбутнє. Словом, Ірина Петрівна зуміла бути зовсім ненав’язливою.
Мені вона презентувала золотий ланцюжок, як у однієї нашої української телеведучої, яку ми часто обговорюємо. Від спілкування з мамою Артема я отримала масу задоволення і навіть наступного ранку ми розмовляли по телефону.
Ось так буває. Рідна мати для мене зараз далі за матір, яка з’явилася після зустрічі з чоловіком. Я навіть у дечому стала наслідувати свекруху. Наприклад, у манері одягатися. І це при тому, що я молодша. Як на мене, такими мають бути стосунки між матір’ю та донькою.
А з рідною мамою… Ну що ж, мабуть, ми маємо різні типи характеру. Принаймні так мені думати легше.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com