В останню суботу перед Новим роком тато завжди йде по ялинку, а ми всі чекаємо на нього і розпаковуємо іграшки, які весь рік нудилися на антресолях.
Коли всі збираються за новорічним столом, ми обов’язково говоримо один одному якийсь комплімент. Минулого року найоригінальніший з них був від моєї сестри: вона сказала, що у мене найкрасивіші вуха в сім’ї.
А в нас прийнято так: хто олів’є не готує, той не їсть. Тому 31 грудня вся сім’я в єдиному пориві проводить час на кухні, готує салати і відразу половину з’їдає.
Щороку ми купуємо по новій ялинковій кульці. Найстаріша пережила уже 54 ялинки – її купив дідусь у перший рік після весілля з бабусею.
На Новий рік ми ліпимо пельмені. Щоразу. Сотнями. Три покоління. І коли хтось починає бурчати, мовляв, набагато простіше їх купити, бабуся каже, що в пельменях душа свята. А душі не купиш.
У нас є така традиція: на папірцях кожен пише якесь пророцтво, – наприклад, “буде велика покупка” або “дізнаєшся про свою половинку щось несподіване”, – потім папірці згортають і кладуть у коробку. Усі по черзі витягують, кожен дивиться, що трапилося, знову повертає, пише своє ім’я. Складають назад у цю чарівну коробку, а через рік витягують і перевіряють – збулося чи не справдилося. І знаєте, що? Майже все збувається.
У дитинстві мама щороку збирала нам із братом солодкі подарунки з усілякими смаколиками. Із батьками ми вже давно не живемо. Нещодавно мама зателефонувала і сказала, що подарунки чекають на нас під їхньою ялинкою. І я у свої 26 років помчала забирати мішок із солодощами!
Ми живемо в невеликому місті і обов’язково напередодні Нового року намагаємось відвідати всіх друзів – хоча б на кілька хвилин заскочити та привітати. Так ніхто не почувається самотнім на свято.
Коли я була маленькою, щороку ми з мамою робили по одній іграшці на ялинку своїми руками. У підлітковому віці думала: “Ну що це за нісенітниця, навіщо вона їх вішає весь час, краще б нормальні кулі купили”. А вчора ми разом із трирічним сином уперше зробили іграшку на свою ялинку, і ця маленька кострубата овечка з шишки та кольорового паперу здається мені найкрасивішою іграшкою у світі.
Напевно, смішно, але ми однаково щороку переглядаємо «Іронію долі». Без неї Новий рік ніякий не новий.
А ми не купуємо живої ялинки на Новий рік – ставимо штучну. Вона у нас велика, і збирає її завжди тато. А першу іграшку вішає наймолодший у сім’ї – мій племінник. Тато піднімає його на руки, і він ставить на маківку ялинки золоту зірочку.
Не знаю, звідки це прийшло, але робимо ми ось що: у новорічний келих ігристого кидаєш шматочок шоколаду та дивишся. Якщо він сплив, рік буде добрим, якщо потонув – так собі. Так от, якщо кидаєш не дуже великий і досить плоский шматок – будь-де чекай вдалого року. Без сюрпризів. Перевірено.
За три тижні до свята ми починаємо робити зворотний відлік – вішаємо на холодильник спеціальний календар, на якому написано «До Нового року лишилося … днів». Прямо відчуваєш, як наближаєшся до нього.
Ми в сім’ї завжди під бій курантів підпалюємо папірець з бажанням, попіл заливаємо ігристим та випиваємо. Цього року вперше привів святкувати з нами мою дівчину. Вона дивилася на нас великими очима і потім сказала мені, що взагалі-то можна бажання і без паленої целюлози загадувати. Словом, доведеться якось прищеплювати їй любов до романтики.
Ми надсилаємо друзям та родичам новорічні листівки. Усі кажуть: інтернет, телефон, навіщо це взагалі треба? Але ж відчуття від «живої», справжньої листівки зовсім не ті, що від картинки в інтернеті. Дістаєш її з поштової скриньки, читаєш написані від руки побажання – і ніби тобі трохи тепліше стає.
Я завжди зустрічаю Новий рік у сім’ї. Друзі, колеги – це до чи після. Але в ніч на 1-е – лише вдома. Олів’є, мандарини та обов’язково мамин фірмовий пиріг з малиною.
У нас є спеціальний новорічний сервіз – великий, ошатний, дуже гарний. Для мене він символізує свято краще від усіх ялинок і салатів.
Відколи ми створили свою маленьку сім’ю, святкуємо з чоловіком і котом. Але другого дня обов’язково їдемо до батьків на минулорічні салати, я це називаю «на доїдалки». А чоловік каже, що це ми з ним – доїдалки і треба дати батькам виспатися. Але, ні-і, цю традицію я нізащо не скасую.
Щороку ми влаштовуємо сімейно-новорічну фотосесію – збираємось, фотографуємося біля ялинки. Вже набрався цілий альбом: цікаво дивитися, як усі змінюються, але все одно залишаються разом.
Коли ялинка вбрана, ми збираємося навколо неї всією сім’єю, говоримо «Ялинка, гори!» та включаємо гірлянду. З цієї миті ми готові зустрічати Новий рік.
Сподіваємося, ці родинні новорічні традиції, які ми для вас зібрали, вам сподобалися! Можливо, серед них ви впізнали свою, а якісь візьмете відтепер у свою родину! Нехай вони наповнюють ваше свято чудесами затишку та тепла.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
