І лише коли хата в селі почала сипатися, я вирішила запитати сина, де ці обіцяні гроші, які Світлана мала пересилати з Італії. Тарас спершу не хотів нічого говорити, а потім таки признався, що дружина кожного місяця переводить певну суму, але не йому, а своїй мамі. Востаннє невістка була в Україні на Різдво, а перед важким “24-м” виїхала і до сьогоднішнього дня ні слуху ні духу. Хоча ні, не так, “слух” таки пішов – при надії вона там
Син мій після весілля привів свою дружину до мене. Жили ми з чоловіком в селі, мали невеличку господарку. Дочка у нас старша і першою заміж вискочила, живе з чоловіком та дітьми в області, до нас часто в гості навідується.
А син наш Тарас досить скромний хлопець. Я завжди за нього хвилювалася, щоб не попалася йому якась вертихвістка. Добряк він, одним словом.
Зі Світланою він познайомився в сусідньому селі на дискотеці. Вона на той час вчилася на перукаря. З першого погляду вона мені сподобалася, хоча трохи наглуватою і зверхньою була, але то таке, не мені ж з нею жити. Раз син вибрав, я схвалила його вибір.
Після весілля невістка перевезла все своє добро, та й стали ми якось звикати один до одного. Спершу Світлана підробляла тим, що стригла вдома. Клієнти в неї були, але самі розумієте – село, сильно не заробиш. “Набивши” руку невістка влаштувалася в якийсь салон краси в районному центрі.
Я їхні гроші не рахувала і не рахую, але якщо брати те, що Тарас працював будівельником, а він в нас “рукастий”, то гроші в них були непогані.
Рік за роком в нас з’явилися два онуки: Володя та Василько. Я допомагала чим могла, але з боку невістки з кожним днем наростала злість, що вони досі не мають свого житла.
З цього все й почалося. Якась дівчина з її роботи запропонувала поїхати нашій Світлані на заробітки в Італію. Я, як тільки це почула, мені це не сподобалось, але я й словом не обмовилася. Молоді – нехай роблять що хочуть.
Тарас спершу заперечував. Навіть пропонував їй, що сам поїде, нехай Світлана сидить дома і за дітьми доглядає.
– І що ти там будеш робити? Ти ж прекрасно знаєш, що для чоловіків там такої роботи немає. Потерпи трішки. Я зароблю грошей, купимо квартиру в місті і заживемо собі на славу. Мене вже просто з цього села нудить.
Тарас розумів, що дружина права, і відпустив її, пообіцявши, що подбає про дітей. Я робила все від мене можливе, але дітям, як не крути, потрібна мати.
Спершу Світлана приїжджала частіше, а згодом лише раз, а в кращому випадку, два на рік.
Хата потребувала ремонту, але грошей на це не було. Я з чоловіком ліпила її, як могла, але мовчала.
Коли я один раз насмілилась і запитала Тараса, де ці обіцяні гроші з Італії, то син мені відповів, що Світлана все пересилає своїй мамі. Вона йому зателефонувала і сказала, що боїться, щоб той собі когось на стороні не знайшов і за її важко зароблені не “піддобрювався”.
Я не влізала в їх справи. Думала, може й справді так краще буде. В сусідньому селі чула таке, що жінка за кордоном горбатилась, а чоловік собі дамочку якусь знайшов і за її гроші жили поживали, правда, до певного часу все було, поки все не випливло на поверхню.
Я знала свого сина. Він кохав Світлану і дбав про їх дітей. А про те, що все може статися навпаки, я й подумати не могла.
Останній раз Світлана приїжджала до нас минулого року на Різдво. Власне перед самою війною вона повернулася назад до Італії.
Дітям вона навезла подарунків. Багато різних продуктів, одягу. На вигляд вона була аж надто щасливою. Коли Тарас питав її, коли та нарешті повернеться назавжди, Світлана лише знизувала плечима.
Мабуть, підозрювала, що у чоловіка вже здають нерви. За кордоном вона була не рік і не два. Хіба нормальному чоловіку таке сподобається?
І ось влітку до нас дійшли чутки, що моя невістка там вже давно не працює, а живе з якимось старшим чоловіком, і навіть вже чекає від нього дитину…
Не знаю що тепер буде з сином. Дуже шкода, що так в нього склалася доля. Хлопці ж кажуть, що навряд чи коли-небуть пробачать маму…
Фото ілюстративне спеціально для
