Поділюсь з вами однією історією. Цікавить ваша думка на виховання дитини!
Ольга Василівна виховувала свою дочку, спираючись на свою думку. Вона докорінно не розуміла однолітків Марусі, які бігали за хлопчиками, носили короткі спідниці та фарбувалася помадою в школі, а вечорами шукали будь-які приводи, щоб змитися з дому на дискотеку.
Маруся росла зовсім в іншій атмосфері. З 4-х років мати віддала її на уроки фортепіано, а коли настав час йти до школи, визначила дочку у найкращу гімназію міста. Далі у дівчинки були довгі роки старанного навчання. Подруг майже не було, час від часу починала ближче з кимось спілкуватися, але мати завжди старанно дивилася за колом спілкування Марусі, і якщо їй щось не подобалося, то дружба одразу ж перетиналася.
Коли Маруся закінчила школу, то вступила до університету, на лінгвістичну кафедру, доучилася до магістра і здобула хорошу посаду, швидко йшла кар’єрними сходами. У особистому житті Марусі не складалося. У свої 35 років вона ще не мала жодних серйозних стосунків. Були спроби в деяких чоловіків привернути її увагу, але сором’язливість і замкнутість не давали дівчині проявити себе у спілкуванні із протилежною статтю. Та ще й мати завжди всюди наголошує: “Спочатку подумай про навчання, про кар’єру, а потім уже нареченими займайся”.
Ось так і вийшло, що до 35 років у Марусі не було ні чоловіка, ні дітей, ні близьких подруг. А лише просторий кабінет та кілька підлеглих. А ще мати, яку вона відвідувала у вихідні. Ольга Василівна вже й сама хотіла онуків, із заздрістю дивилася на інших пенсіонерок у парку з візками.
Жінка змінила тактику: тепер вона всіляко намагалася навчити Марусю, що час і сім’ю заводити. Навіть ненадовго стала свахою для власної доньки: розшукала десь кілька самотніх чоловіків за сорок і почала запрошувати доньку на оглядини. Один залицяльник виявився кращим за іншого. Перший коли випив почав нахабно клеїтися до Марусі, через що його прогнали. Другий запитував, на кого оформлена квартира Ольги Василівни і чи єдина дочка Маруся? А третій та й узагалі був цілковитий неадекват. Тож зі сватанням доньки не вдалося.
Настало літо і начальство Марусі надіслало дівчину у відрядження до іншого міста. Легкий морський бриз одягав романтичний настрій і Маруся здалася-закрутила роман з якимсь хлопцем, набагато молодшим за неї. Все тривало близько тижня, поки одного ранку в своєму номері вранці після романтичної ночі Маруся не знайшла записку: “Дякую за все”. А “всім” виявилася пристойна сума грошей, якої вона недорахувалась у гаманці.
Маруся йшла парком у своєму рідному місті, стало якось так сумно, що вона сіла на лавку, закрила обличчя руками і заплакала. Мимо проходив чоловік, років на п’ять старший, підсів до Марусі і спитав, що в неї трапилося. І тут дівчина не витримала і розповіла йому все: про дитинство, про школу, про роботу, про самотність і навіть про роман із курортним шахраєм. Вона говорила, плакала і не могла зупинитися, а чоловік прийняв її та співчутливо слухав.
В неділею Ольга Василівна почула дзвінок у двері. Літня жінка відчинила двері, на порозі стояла Маруся, чоловік із парку, а поряд із ними двоє хлопчиків, років 10-11-ти. Маруся не стала нічого пояснювати, а просто сказала: “Знайомся, мамо, це мій майбутній чоловік Орест, а це наші двоє дітей, як ти й хотіла”…
Ось так життя може закрутити!
А що скажете щодо матері? Правильно вона виховувала дочку?
Фото ілюстративне
