Місяць тому я нарешті наважилася і таки поїхала з Дніпра, де стає все небезпечніше, у Бразилію до нареченого Жозе, хоч він на 20 років старший. Спілкувалися ми вже до цього два роки. В Україну повертатися поки що не збираюся, а там як Бог дасть.
Життя у Бразилії привабливе і ні водночас. Загалом тутешнє життя мені припало до душі.
Коли я тільки збиралася переїхати до нареченого-бразильця, то нічого не знала про цю далеку країну. Мої знання закінчувалися на тому, що тут люблять знімати серіали, грають на вулицях босоніж у футбол, а також люблять карнавали. Ну і ще, звичайно, були деякі знання в галузі географії.
У Бразилії насамперед мене здивував різкий контраст між життям мешканців бідних районів та представників більш забезпечених верств суспільства. Відрізняються не лише будинки, а й спосіб життя, звички, цінності, манера мови.
У тих же фавелах скрізь брудно і небезпечно, будівлі розмальовані графіті, дроти звисають над головою.
Тут багато бідняків навіть школу не закінчують.
І тим дивніше бачити зовсім поруч красиві елітні будинки з високим парканом та охороною, з басейнами та дитячими майданчиками, із салонами краси та іншими сучасними радощами прямо у дворах. Багато живуть ті, хто має гарну освіту: лікарі, юристи, інженери.
Буває, що люди вибираються із фавел, хоча зробити це досить важко. Це стає можливим, якщо багато працюєш і здобуваєш якісну освіту. Не дивно, що багато бідних батьків працюють на кількох роботах, щоб дати дітям освіту, адже це квиток у краще життя.
Хоча багатьох людей влаштовує їхнє життя, вони не роблять жодних зусиль, щоби щось змінити. пояснив мені коханий всі ці тонкощі й особливості.
Забезпечені сім’ї зазвичай наймають хатню робітницю, яка приходить кілька разів на тиждень. Тут дивовижно те, що для мешканця фавел влаштуватися працювати в пристойну сім’ю – великий успіх. Але проблема в тому, що знайти сумлінну хатню робітницю або няню непросто. Багато потенційних працівників і робітниць просто лінуються щось робити.
Здивувало мене ще й те, що тут немає поїздів, за допомогою яких можна з’їздити до сусіднього міста. Люди пересуваються з допомогою автомобілів, автобусів чи літаків. Останній вид транспорту, звісно, дозволити собі можуть одиниці.
Розмовляють тут португальською, англійську мало хто знає. Тому перед приїздом до цієї країни краще знати хоча б основи мови. Я знаю, бо працювала перекладачем з португальської. І готуйтеся до того, що тут дуже люблять обійматись. А під час прощання цілуються в обидві щоки.
Причому таке ставлення тут і до друзів, і до нових знайомих. У такій традиції не бачать нічого поганого, і мені вона теж починає подобатися. Мінуси поки що не відчула, тому повертатися зовсім не тягне.
Тим паче, що із Жозе склалося все чудово.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
