Сина Максима я народила рівно у 20 років. Особисте життя у мене в молодості не склалося. Батько сина сказав, що він замолодий для родини, лише аліменти мізерні платив, та й по тому. Син батька три рази в житті бачив: випуск з дитсадка, зі школи і з технікуму.
А потім, у 20 років, максим одружився з 30-річною жінкою, поїхав жити до неї в село. Житла свого у нас з ним не було, ми весь час орендували різні квартири.
Коли я приїздила іноді до сина й невістки, то бачила те, що мені не вельми подобалося. Максим змарнів. Він працював у райцентрі, крім цього сам прибирав, готував, доглядав огород. Адже Настя народила, вона весь час з дитиною! Але ж всі жінки народжують і при цьому ведуть дім, господарство. Та моя невістка виявилася не з таких, вона все звалила на Максима, а він їй слова не міг сказати. Змарнів. Мені важко було на все це дивитися, тим паче, що і слова там не можна сказати. Тому я майже перестала до них їздити.
А в 42 роки я поїхала у Польщу, подруга покликала, допомогла з роботою.
Я працювала на швейній фабриці, а у вихідні прибирала у квартирах. Важко було, але я не жалілася і кожну зайву копійку відправляла сину.
Зустріла якось чоловіка, і навіть була при надії. Але не народила: вік, плюс тоді я б не змогла якийсь час працювати. А як же Максим? І я прийняла рішення… З тим чоловіком ми потім розбіглися.
Так я і жила, вся в роботі… Але дзвінок від сина мене приголомшив. Максим сказав, що у них народилася друга дитина. І мене наче підкинуло! Настя, щоб не працювати і зовсім впрягти мого сина, не виходячи з одного декрету, пішла скоренько в інший! У мене не було слів, самі емоції. А Максим ще й грошей попросив!
– Ні, забудьте, – відрізала я. – Вмієте дітей народжувати – вчіться і заробляти на них, з мене досить. Ні копійки від мене ви більше не побачите. Ти дорослий, чим думав, коли в село поїхав, де нормальної роботи немає?
– Мамо, ну як так? Нам з одним дитям допомагала, а тепер, коли другий синочок народився, відмовляєш? – голос сина надривався.
Я поклала трубку.
Він одружився з жінкою, на 10 років за мене молодшою! Я тут «на панщині», для себе не жила, свою дитину не народила, все – їм. А вони – другу!
Відтоді минуло чотири роки. Я назбирала гроші і повернулася в Україну, купила будиночок в одному селі, недалеко від того населеного пункту, де живуть син і невістка. Але моє село більше і ближче до обласного центра. Я шию і тим непогано заробляю собі на життя, теж прибираю в одному багатому домі раз на тиждень. Але в мене є час і для себе, бо я не працюю після 16.00 вечора і у вихідні.
Син і невістка не знають поки що, що я не в Польщі, а в сусідньому селі. Не хочу, щоб вони знову почали мною користуватися, просити грошей або скидати на мене дітей. Знаю, що Максим тепер працює далекобійником по Україні, а Настя так і не працює, бо їй нібито роботи в селі немає.
Що ж, це їхній вибір, як жити. Якщо їх так влаштовує – будь ласка. Максима мені, звичайно, шкода. Але він дорослий чоловік, що я йому можу сказати? Тим більше, що у свій час пробувала, безрезультатно.
Хотілось би, звичайно, іноді з онуками спілкуватися і сином, але поки що не поспішаю повідомляти їм, що я тут. Хочу ще по країні нашій поїздити з подругами, закордоном на відпочинку побувати. А варто показатися – і вони на мене насядуть, я ж знаю. До того ж, у мене тільки почало налагоджуватися особисте життя, я кілька місяців зустрічаюся з чудовим чоловіком, Олександром. Він вдівець, з нашого села.
Тому хочу спочатку впорядкувати своє життя, знову знайти спільну мову зі своєю власною долею, а вже потім, можливо, спробую налагодити зв’язок з сином і його родиною.
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
