fbpx
життєві історії
І ми з Ігорем стали збирати на дачі аж до чотирьох пар. Пари. Це, люди, зовсім адже не ті, що просто чоловічки. Це зовсім інший вимір життя, коли друзі подаються, як чай в трактирах – парами. А потім нам стало достатньо однієї пари. І ось зараз

Колись давно мені дуже сподобалися чиїсь слова: «І ми сміємося з новими друзями, а старі нам сняться ночами». Тоді мені снилися інші сни, але ці рядки все одно дуже подобалися.

Підлітком я збирала на дні народження неодмінно весь клас. Юною дівчиною розливу журфаку теж любила нагнати до тридцяти чоловік, мої друзі приводили своїх, а одна моя легковажна подружка притягла таксиста. Про одну з таких вечірок мій друг Гарік любить згадувати, як привів до мене свого приятеля-актора, і я, сидячи у того на колінах, вимовляла йому: «Гар, ну чому ти вічно тягнеш до мене всякий непотріб?»

Зрілі роки після 25 поклали початок фільтрації.

Визначилися більш-менш рамки компанії. Компанія була золота. Люта, дико весела, безсонна, високо інтелектуальна, широких поглядів, питуща і теж велика, столів на 3-4 с лавками по периметру. В таких рамках вона перебувала довгі роки. Навіть коли не стало Вірочки, без якої веселощі якось не особливо вдавалися. Навіть коли поїхав Гарик і з ним ще чоловік десять – бо – що робити в нашому місті без Гаріка? Але хтось же залишився, хоча найближче оточення скоротився до одного столу…

А потім стали з’являтися нові люди, з тих, хто любить і вміє знаходити нерозлучних друзів в 40, і 50, і навіть 60 років.

І найближче оточення складають вже вони, ці всім хороші, але надто вже легкі, майже невагомі люди. І ми з Ігорем стали збирати на дачі аж до чотирьох пар. Пари. Це, люди, зовсім адже не ті, що просто чоловічки. Це зовсім інший вимір життя, коли друзі подаються, як чай в трактирах – парами.

А потім нам з Іртеньєвим стало достатньо однієї пари – одне одного. А навіщо потрібні 30 чоловік, щоб позгадуватиь, посперечатися, посміятися, попаритися в лазні і випити?

І ось вже мені цілком легко на душі, коли сиджу я біля багаття – сама, зі своїми собаками і вином, сиджу, підгортаючи в вогонь сучки і прутики, і вогонь не гасне, тому що сучків дуже, дуже багато – від зрізаних гілок яблунь, які теж старіють і засихають. І навіть літаки з аеропорту, що недалеко, на цю годину заспокоюються і засинають, сховавши голови під крило.

До ночі небо зазвичай очищається, і рівно наді мною повисає Велика Ведмедиця, поливаючи мене з ковша на вимазані в сажу руки хлопця водичку…

А потім я йду спати, і мені сняться Гарік з Вірочкою. Це щасливий сон. Радість на березі цього сну така ж сонячна, цільна і проста, і трохи солонувата, як морський вітер, – як та нова, до недавна невідома мені радість, з якою можна іноді притиснутися обличчям до маленького тугого живого клубочка та відчути щасливий запах моєї внучки.

Алла Боссарт

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page