– … А ми йдемо з чоловіком, як на зло, в самому гіршому вигляді, – розповідає тридцяти п’ятирічна Тамара. – Він пакети з гіпермаркету тягне з молоком і гречкою, три в одній руці, два в інший, я дитину за руку веду. Йдемо, через калюжі перестрибуємо… Раптом зупиняється перед нами новий блискучий лексус, двері відкриваються, а там – Льонька. Друзі, каже, привіт, а я дивлюся – ви, чи що? Може, вас підвезти?
…У Тамари і її чоловіка Сергія – звичайнісінька сім’я. Живуть як все, ростять дитину, дочку шести років, працюють на п’ятиденці з восьми до дев’ятнадцяти.
У матеріальному плані зірок особливо з неба не хапають, але на своїх ногах стоять, ні у кого допомоги не просять.
У них теж є машина, за яку вони платять кредит – правда, далеко не новий лексус, набагато скромніше. І чому вони пішли в цей раз за продуктами пішки? Так вийшло…
– І хто там в лексусі – знайомий якийсь, чи що?
– Ну да, чоловіків друг дитинства і колишній однокласник. На зорі нашого сімейного життя ми з Сергійком через нього мало не розлучилися. Цей самий Льонька запропонував Сергійкові вкластися в спільний бізнес. Грошей у нас тоді, звичайно, не було, але зате була квартира, яку нам подарували батьки.
– Ага, я пам’ятаю, ти розповідала – батьки склалися і купили на весілля квартиру…
– Ну ось! Сергій загорівся Льоньчині ідеєю, та не на жарт. Став навіть щодо кредиту дізнаватися. Звичайно, в банку його на сміх підняли – вчорашній студент з малою зарплатою просить таку велику суму… Кредит йому не дали. І він пристав до мене, як банний лист – давай, мовляв, продамо квартиру!
– Нічого собі! А жити де пропонував?
– На зніманні! Кілька років, каже, поживемо, поки бізнес розкрутиться, а потім відразу троячку в центрі купимо, ага. Природно, я була категорично проти, а як ти думаєш? Мало того, що це просто нерозумно – продати єдиний квартиру, так ще і як батькам після такого в очі дивитися? Вони люди небагаті, останні гроші вклали! Загалом, я зробила все, що могла: сховала документи, підключила всіх – і моїх батьків, і його, щоб промили йому мізки…
– Зрозуміло…
– Тиждень, здається, ми страшно скандалили, потім він здався, викинув цю ідею з голови. Стали жити як і раніше. І про Льоньку чоловік ніколи більше ні слова не говорив. А я й не питала, звичайно. А тут Льонька власною персоною. На новій машині, яка більша за нашу квартири коштує, в дорогому кашеміровому пальті… Чоловік аж з лиця спав, як його побачив. Звичайно, ні в якій лексус ми не сіли. Відчуваю, Сергій напружився весь, замовк…
За словами Тамари, в нестерпному мовчанні вони з пакетами дійшли до будинку, де Тамара пристала до чоловіка з питанням – що, врешті-решт, відбувається?
І Сергія прорвало.
Виявляється, він всі ці роки пильно стежив за ним в соцмережах. Тоді, десять років тому, Леонід знайшов інших партнерів, реалізував-таки свої ідеї.
Бізнес процвітає і йде в гору, Леонід його вже розширив, зараз буквально купається в грошах, набрав вже квартир і машин, не вилазить із закордонних поїздок…
– І ми зараз теж могли б жити так само! – заявив чоловік Тамарі. – Якби ти не вперлася, як квочка! Жили б нормально, а не перебивалися з хліба на квас!
Слово за слово – домовилися до того, що Сергій взагалі вважає життя з Тамарою помилкою. Вона ніколи в нього не вірила, не давала розвернутися, обрізала крила на самому початку.
Якби не Тамара – Сергій б зараз купався в грошах. Але шанс безповоротно втрачено, і тепер залишається тільки рвати на собі волосся і рахувати жалюгідні копійки ..
Уже тиждень чоловік з Тамарою не розмовляє. Мовчки приходить, мовчки йде, на все вропроси відмовчується або відповідає коротко. Так вони давно не лаялися.
– Ось скажи, я дійсно винна? – запитує Тамара. – Обрізала крила? Не дала реалізуватися? Всі проблеми – через мене?
Фото ілюстративне з вільних джерел.
