І тоді нам ця родина, ці німецькі пенсіонери, які самі нас запросили в свій сільський будинок, сказали шукати інше житло. А причина яка – сміх і гріх, розповім спочатку.
Мені 28 років, я ще не заміжня, мама в мене вже не молода, бо народила мене в 36 років. Тато вже полинув в інший світ, старша сестра живе своєю родиною.
Мама має невелику квартиру у передмісті Києва, а я собі житло винаймала. Працюю в ІТ-сфері.
Коли стало під Києвом дуже небезпечно, нам знайомі допомогли виїхати до кордону, далі ми з мамою опинилися у Німеччині.
Нас запросили і прийняли до себе жити літня німецька пара, чоловік і дружина. у яких діти вже дорослі і живуть далеко, в Америці й Швейцарії.
ну от ми й оселилися з ними в селі, у приватному будиночку, нам виділили по окремій кімнатці.
Я продовжую працювати віддалено, мама. можна сказати. нічого не робить. Ну але в неї й вік – відпочивати, насолоджуватися мирною обстановкою. Подалися ми на допомогу місцеву для українців, словом, все нормально. Якби не обстановка вдома.
Ще у перший день нашого приїзду нас чекала святкова вечеря, а була вже 22 година. Нам подали свинячі величезні стейки з картоплею, соусами, хлібом і салатом. Мама відмовилася їсти на ніч таку важку їжу. скуштувала тільки салат. Я на знак поваги поїла все, але мені було потім дуже важко.
Вранці фрау Йоганна подала нам на сніданок яєчню з беконом і ковбасками, каву з вершками. Це дуже смачно, звичайно, але дуже ситно, мама звикла снідати вівсянкою чи мюслями, а я зеленим чаєм з легенькою канапкою.
Ми то поснідали, але потім я доклала зусиль. щоб чемно пояснити Йоганні і Паулю, що ми трошки по іншому харчуємося, і запропонувала харчуватися в основному окремо, без прив’язки до часу і страв, попросила виділити нам небагато місця в холодильнику, де ми з мамою будемо складати наші продукти, які купуємо або отримуємо у вигляді гуманітарної допомоги.
Тоді фрау Йоганна насупилася вперше. І не звернула уваги на моє прохання. В обід вона покликала мою маму допомагати їй готувати спільний обід – печеню з качки й картоплі, суп з ревеню і салат. Мама не дуже добре почувалася, але вирішила догодити нашій господині.
Тим часом до мене в кімнату постукався і увійшов Пауль, сів у кресло і, незважаючи на те, що я працюю, почав мене розпитувати про Україну. Я йому всіляко демонструвала свою зайнятість, але на літнього німця це не подіяло.
Так потяглися дні і тижні. Вони не врахували наше прохання харчуватися окремо і у той час, коли зручно нам, а не їм. казали, що їм нудно , вони самотні і вони раді новому спілкуванню, а оскільки ми живемо у них. то маємо рахуватися з їхніми бажаннями і традиціями.
Нам з мамою ставало дедалі складніше. Вони споживають дуже багато м’яса і м’ясних виробів у різних варіаціях, картоплі, бобових і макарон, овочів і хліба, п’ють три-чотири рази на день каву, яку ми не любимо на стільки сильно. А от каш практично не споживають, фруктів мало і риби. тобто нам їхній раціон майже не підходить, але вони дуже ображалися, коли ми не сідали з ними за стіл або їли окремо.
Одного разу після обіду, коли я відмовилася спілкуватися в садку, пославшись на необхідність працювати. Пауль сказав нам, щоб ми шукали собі інше житло, і Йоганна його підтримала.
І ми з мамою взяли квитки і поїхали додому. Навіть згадувати зайвий раз ті два місяці в Німеччині не хочеться. Тут, в Україні, найкраще. Особливо – люди.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
