У Павлини й Івана двоє дітей виросли, син і дочка. Доня вийшла заміж і виїхала з села в область, а молодший син, Андрій, додому невістку привів. Місця вистачало: свій будинок, павлина овдовіл три роки тому. Павлині Галя не сподобалася саме тим, чим вона сама колись не прийшлася до душі своїм свекрам: невістка теж виявилася сиротою, з дитячого будинку. Як і сама Павлина…
Дуже скоро молоді зрозуміли: треба тікати на своє житло, бо мама життя не дасть. Та грошей немає, де їх взяти, коли у селі зовсім ніякої роботи? От і поїхав Андрій на заробітки, будувати у Польщу і в Австрію, а Галя і маленька дочка марічка лишилися його чекати у Павлини.
– І не щодня можна хліб маслом мазати! – докоряла Павлина, коли заставала Галю за цим зайняттям. А коли невістка який більший “гріх” собі дозволяла, прилягти, наприклад, з донькою в обід, чи посуд і у всіх кімнатах не помити, – то Павлина вважала повним своїм правом і за волосся дівчину потягати – хай знає своє місце! Обидві вони сироти, і тим, чого колись натерпілася сама, Павлина щедро “годувала” невістку…
Галя все витримала мовчки, навіть те, що гроші Андрій матері пересилав, а не їй: така була умова Павлини. Робила все, що загадувала свекруха, чоловікові не жалілася. Майже голодували з малою, бо свекруха сама їм порції відмірювала…
А потім одна бабуся з сусідньої вулиці, якій допомагала Галя, як соцпрацівник, і якій могла про все розповісти, покликала дівчину з дитиною пожити до себе. І Галя пішла, забрали Марічку і, в чому була, пішла пожити до бабусі Орисі.
Розповіла Галя все Андрію, лише корли той повернувся.
Купили вони хату в сусідньому селі, переїхали, зажили щасливо, Павлину відвідував нехотя і зрідка тільки син, Андрій навіть онуків матері не привозив, а було вже у них двоє діток, дві донечки: Марічка і маленька Орися – дівчинку назвали на честь бабусі, яка допомогла Галі.
Як злягла Павлина і поросила сина забрати її, Андрій відмовив матері. Найняв жінку з Павлининого села, щоб за нею доглядала, на двох з сестрою оплачували її послуги.
Минуло кілька років, а потім Галя сказала:
– Андрію, що було, те загуло, давай заберемо твою маму, нехай діти взнають бабусю. а вона – їх. А то не по-людськи це все… Я простила її, немає вже образи в мене на душі, я відчуваю.
Андрій пригорнув до себе дружину.
Забрали вони Павлину Степанівну до себе.
Приїхала якось в гості сестра Андрія Іванна в гості і здивувалася: мама Павлина на невістку галю лише “донечка” каже, а Галя її – по імені та по батькові, а Павлина трішки ображається, що не “мамою”. Онучки Марічка і Орися до бабусі з шаною ставляться, а снідати Павлина Степанівна щоранку любить хлібом з маслом і з чорним чаєм…
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
