Начебто і люди мої свекри непогані, ставляться до мене чемно, моєму чоловіку весь час говорять про те, як йому і їм всім зі мною повезло. Але безпардонність просто зашкалює!
5 років я вже заміжня, пора й звикнути, ну такі вони, але не виходить! Насправді важко все це терпіти стає.
Батьки мого чоловіка Тараса люди дуже прості, тим не менш, сім’я у них міцна і дружна. Крім Тараса є ще двоє дітей, молодші сестра і брат.
І не сказати, що Марія Павлівна нав’язлива, але зустрічатися з родичами чоловіка я волію рідше. Тільки це не зовсім від неї залежить.
– Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, – зауважує Марія Павлівна, припустимо, після сімейного ювілею, на якому сиділа разом з чоловіком, дітьми та нашою родиною, яка складається з Тараса, мене та нашої 3-х річної дочки. – Де тут у тебе контейнер який або пакети? Я зберу додому, нам не готувати і у вас не пропаде.
І такий підхід стосувався всього: цукерок і печива після чаювання, залишків пирога, спеченого мною, трьох маринованих огірків, що залишилися в тарілці.
Прийдуть на чай з тортом, так його залишки заберуть і те, що у мене на столі залишиться, теж прихоплять. І але ж матеріально не бідують, грошенята водяться, одягнені добре і харчуються вони гідно.
Ну, може, готувати зайвий раз свекрусі не хочеться, дітям меншим бере, або реально боїться, що у нас пропаде і їй просто шкода продуктів?
Але ж стривайте, яким дітям? Сестрі Тараса 21 рік, брату 19 років, а наша Даруся не дитина чи що? І як, припустимо, можуть пропасти горіхи, сухофрукти та печиво? Не кажучи вже про те, що котлети, які залишилися, я вранці б з дорогою душею чоловікові розігріла? А замість цього нам після їх візиту доводиться або до плити ставати, або в магазин йти.
Нещодавно навіть Даруся вже сказала: «Бабусю, а залиш мені хоч цукерочку!». І що б ви думали? Марія Павлівна відповіла, що їй солодке шкідливе! А заодно з цукерками завернула собі і два еклера, які сама ж до чаю і принесла!
Як на мене, це просто бзік жадібності якийсь. Тарас одного разу сказав мамі, що вона немов з голодного краю приїхала і туди ж повертається. Так вона образилася.
Образа мами Тараса вилилася в ще один головний біль: тепер Марія Павлівна, мабуть, щоб згладити враження і показати, що і вона родині сина благодіяння надає, почала приносити до нас додому різні речі.
– Ось, – каже з порога, – а то вічно вдаєте, що ми тільки беремо, а нічого натомість не віддаємо. Я лампу настільну принесла, нехай внучка вечорами малює і очі не псує собі!
А лампа та доброго слова не варта, собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати почала, ледь свідомість не втратила: майки брата чоловіка, старі треники свекра.
Дзвоню, питаю, навіщо?
– На ганчірки згодиться, – нітрохи не бентежачись каже свекруха, – а закінчаться, я ще принесу!
– Не треба нам, Маріє Павлівно, нічого тягнути, – кажу я, – я цей пакет на смітник відправила в повному складі. І не лінь вам збирати і везти?
– Горда ти дуже, – почула я у відповідь, – я ж допомогти хочу!
Ось я і не знаю, як від такої «допомоги» відкрутитися, чоловік рукою махнув, бери, мовляв, будемо викидати.
Вдень свекруха з дочкою зайшла, були десь неподалік від нас, я обідати їм запропонувала, суп, другого не було, до чаю листкове печиво пекла.
– А налий-но ти нам ще чайку, – попросила Марія Павлівна, – ми ще печива поїмо, додому ж не понесеш, ви ж скупитеся.
-Бабусю, – каже кмітлива Даруся, – тато ще не пробував, і мені на полуденок залиш!
– Тобі мамка ще напече, – відповідає бабуся, нітрохи не бентежачись, – і не треба рости такою жадібненькою дівчинкою.
І що ви думаєте? Чаювали, поки все остаточно не з’їли! А Даруся ще і жаднюгою зростає?
Я просто у глухому куті. Як можна протистояти подібній безпардонності? Не станеш же відмовляти рідним людям в оселі через те, що у них звичка така: підгортати все до останньої крихти в себе або з собою? Але й так я вже не витримую, от чесно.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
