Є у моєї мами на роботі колега, начебто нормальна жінка. Але тут висловила свою думку що мовляв неправильно мама живе.
«Що ж, ти вигнала дітей з дому, сама живеш як в раю, а вони квартиру знімають» – з обуренням сказала вона.
На що отримала відповідь, що діти самі захотіли піти жити самостійно, я просто не стала їх утримувати біля себе. Кожен вирішує сам як йому жити.
І вислухала купу звинувачень в тому що вона погана мати, що потрібно в першу чергу думати про дітей, що дітям важко жити самим, і хто як не батьки їм допоможуть і підкажуть як правильно жити.
Мовляв потрібно було наполягати, лаятися але залишити жити біля себе. До слова сказати, її дочка (якої вже ближче до сорока) так і живе з мамою. І у них вдома постійні сварки.
І таке відчуття що дочка вже й не думає нікуди з’їжджати. За онуком догляне, їсти приготує та й заплатить за все той же мама.
Ми ж дійсно самі вирішили жити окремо від батьків, та розуміли що буде важко, але так ми будемо самі господарями. Які б хороші батьки не були, але рано чи пізно будь-побутові дрібниці почнуть дратувати і почнуться образи і сварки.
Ну і просто в трусах по квартирі не пройдеш і в рушник з ванною те ж не вийдеш. І зараз ми живемо вже в своїй квартирі.
А як ви вважаєте потрібно відпускати дітей у вільне плавання, набивати свої шишки або ж наполягти на своєму, виховувати і утримувати дітей до останнього?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
