– І не соромно тобі від Світланки грошей було просити? Та ці вишиванки б лежали і запилювалися в кладові. Зараз такий час важкий, могла б і допомогти сестрі чоловіка. Знаєш прекрасно, що вона одна сина виховує. Це тобі добре, бо чоловік і те і се, всі забаганки твої виконує.
Свекруха мене дорікнула тим, що я в її дочки попросила дати за вишиванку 500 гривень. Так, вишиванка вже ношена, але по стану вона зовсім нова. До того ж це ручна робота, а вишивала її особисто я для свого сина. Раніше було більше часу і я могла ввечері годинку-дві для цієї справи присвятити.
В нас з чоловіком син дванадцяти років, а в сестри чоловіка на чотири роки молодший син Павлик. З чоловіком Світлана розлучилася і виховує сина самотужки.
Але чомусь вона вважає, що весь світ їй винен, бо вона мама-одиначка.
Кожного року я для сина та й і для себе з чоловіком вишивала гарні вишиванки. Син росте, тому коли Світлана питала, чи не віддам я її Павлику вишиту красу, я просто так віддавала. Спершу я думала, що Світлана хоч пару гривень мені за неї дасть, але та ніби як не догадувалася.
А останній раз був ось такий випадок. Вишиванка була дуже гарна і коли моя подружка зрозуміла, що мій син вже з неї виріс, то попросила, щоб я їй продала. Запропонувала тисячу гривень, бо вишита вона справді дуже гарно і матеріал простий, що не парить.
А ж тут і Світлана явилася і почала розпитувати про цю сорочку, бо вона, якщо підкотити рукава, буде в сам раз на її сина, і на перше вересня він буде мати в чому в школу йти.
– Ти знаєш, я її продаю. Але якщо ти хочеш, то можеш її в мене купити. Ціна питання як для тебе 500 гривень. Ти ж знаєш, що ручна робота ціниться.
Світлана від мене пішла не в настрої, а після обіду зателефонувала сама свекруха.
– Це ж б/у! Як ти сміла від Світланки такі гроші вимагати. Кожного року віддавала просто так, а тепер на тобі, гроші вимагаєш. Не соромно?
– Не соромно, бо я також людина і ціную свій труд. Не хочете, не купуйте. В мене є людина, яка її хоч сьогодні купить. Ви багато років біля нас жили на халяву, а як раз не по вашому, то все, погана я невістка.
Ось так я дізналася все про родичів чоловіка.
А вишиванку подруга в мене відкупила і дуже задоволена. Світлані ж прийшлось купляти, нову але машинну вишивку…
Невже я винна щось цій сімейці? Чи я справді бездушна людина, бо вимагала в матері-одиначки тих п’ять сотень?
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
