fbpx

І ось коли народився у нас Василько, нам стало тісно в однокімнатній квартирі. Переступаємо з чоловіком через іграшки Василька, пляшечки. Я зразу сказала чоловіку і його мамі, яке рішення найкраще – розміняти квартиру свекрів. Але Ольга Степанівна непохитна, хай їй грець. Нічого, що жити доводилося в однушці з допотопним ремонтом. Квартиру нам подарували батьки чоловіка. Є гарячі путівки, ми з чоловіком могли б поїхати, відпочити в Карпатах, раз закордон зараз з чоловіком не можна. Нам що, на балкон переселятись

І ось коли народився у нас Василько, нам, само собою, стало тісно в однокімнатній квартирі. Я зразу сказала чоловіку і його мамі, яке рішення найкраще – розміняти квартиру свекрів. Але Ольга Степанівна непохитна, хай їй грець! Хіба можна так поводитися?

Коли я вийшла заміж, щасливішої за нашу з Микитою пару не було на світі! Я переїхала з невеликого містечка до обласного центру та шукала роботу. Чоловік – місцевий фахівець, який вже мав клієнтів.

Попереду були лише перспективи та сміливі мрії. Нічого, що жити доводилося в однушці з допотопним ремонтом. Все думали, ось зробимо ремонт і заживемо.

Принаймні так мені тоді здавалося. Так, забула згадати: квартиру нам подарували батьки чоловіка, тож жодних грошей за оренду платити не треба було. Звичайно ж, ми одразу створили імпровізовану скарбничку на рахунку в банку і відкладали туди по можливості деякі кошти.

Сімейне життя йшло розмірено, я навіть не встигла помітити, як у нього встигла пробратися справжнісінька рутина. Я, як будь-яка жінка, люблю подорожі. Я дивилася на всі ці фотографії із соцмереж, і мені, само собою, хотілося так само.

Кілька разів із чоловіком ми злітали за кордон. Я була у захваті. Все так чудово, все нове, цікаво. Цілий вагон спогадів. А потім – очікування дитинки. Радість від народження первістка. Відчуття, що ти матір. Купівля пелюшок, брязкальців, сумішей, іграшок. Я, на жаль, трохи набрала вагу, але воно того варте.

Чоловік продовжував працювати, я пішла у декрет. Тобто ми були така типова молода сім’я з дитиною.

До нас почала приходити свекруха, допомагати мені з Васильком. Ще вона дуже великий любитель повчати. Це не секрет, навіть мій чоловік тієї самої думки. Хоча тут нічого дивного немає, він єдина дитина в сім’ї. Я ж молодша. Але братів та сестер у мене троє.

Словом, потихеньку я почала втомлюватися від матері чоловіка. Вона постійно свербіла про те, що я повинна тепер думати тільки про дитину, про її виховання і таке інше.Мовляв, я вже доросла жінка і про якісь поїздки більше думати не можна. Адже гроші з повітря не беруться, а сина годувати треба, знайти місце у дитячому садку тощо. Наче я зовсім сама не вмію думати.

І одного разу я натякнула на те, що ось, мовляв, є гарячі путівки, ми з чоловіком могли б поїхати, відпочити в Карпатах, раз закордон зараз з чоловіком не можна. Майже за безцінь же. Або нехай чоловік залишається, а я з малим поїду, то навіть краще. Не доведеться розлучати дитину та матір.

Ну, свекруха спершу не повірила, а потім закотила сцену. Що я така-сяка, не про те думаю, мені тільки б на відпочинку бути, а насправді потрібно займатися сім’єю.

Стався конфлікт, і з того часу ми з Ольгою Степанівною дивилися один на одного з деяким негативом. Але не те, щоб це було щось серйозне. Життя триває Накопичуються побутові питання. Дитина росте, їй потрібна свобода, простір. А наша однокімнатна квартира з кожним днем наче стає все менше.

Тоді я подумала, що наша заначка росте не так швидко, як би мені того хотілося. А втрьох в однокімнатній квартирі стає важкувато. І цією зимою я запропонувала чоловікові варіант із обміном квартири. Щоби ми поміняли нашу на двокімнатну. А район міста вже не важливий. Бо може з’явиться ще одна дитина. Нам що, на балкон переселятись?

Розглядаючи оголошення, нічого цікавого знайти не вдалося. Люди хочуть обмін із надто великою вигодою для себе. І я їх розумію. Тоді я задумалася про те, що може запропонувати обмінятися з батьками чоловіка?

Вони живуть у місті, щоправда, на околиці. Дві кімнати та на двох. Для чого їм так багато? А наша однокімнатна квартира знаходиться в тихому місці, і до центру їхати недовго. Який не який, але плюс.

Чоловік був не проти, але його мама відмовилася. Згадала, що ми вже живемо у подарованій квартирі. Нехай і втрьох, але не платимо за оренду. Її навіть не бентежить той факт, що не комфортно її сину та онуку. Навіть свекор, і той погодився на обмін, щоправда, на його умовах, щоби була ще й символічна оплата. А ось свекруха – ні в яку.

Якщо я раніше не надто позитивно до мами чоловіка ставилася, то тепер ставлення ще погіршилося. Ну як вона не розуміє, що для молодої сім’ї з дитиною простір у квартирі стає надзвичайно важливим? Невже вона через наші особисті з нею суперечки хоче зіпсувати нам життя? Я не розумію. Як можна бути такою людиною?

Наразі все залишається на своїх місцях. Ми з дитиною продовжуємо жити у однокімнатній квартирі. Переступаємо з чоловіком через іграшки Василька, пляшечки та інші дрібниці. Так, місця не вистачає. Але поки що доводиться з цим миритися. Адже свекруха категорично не хоче йти нам назустріч. Що вже тут вдієш, і такі люди зустрічаються в житті. Сумно, звичайно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com.

You cannot copy content of this page